Зміст статті

16 жовтня 2020олександр ковальчук

Фортеця Хаджибей

Потьомкінський треш та наїв з геополітичним ухилом у відверту халтуру.

Копродукційна самодіяльність України, Грузії та Туреччини у суцільній пітьмі бутафорського кривляння та пафосного примітиву.

Режисер Костянтин Коновалов настільки безпардонно тулить глядачам безпросвітну убогість свого фільму Фортеця Хаджибей, що вся ця порнографія починає нагадувати страшний сон когось з персонажів трешу Скажене весілля. Стартового завзяття цієї стрічки вистарчає лише на декілька хвилин, які закінчуються на титрах максимально безликою, але духопідйомною, пародією на рок від Другої ріки.

Славній козаччині у модерні часи нового вкраїнського кінематографу щось зовсім не щастить з адекватним втіленням на великому екрані. Замість сценарію у Фортеці Хаджибей буяє лиш примітивний (у своїй допотопності) постмодернізм, якому доволі далеченько до колишньої актуальності козацьких стрічок Чортова дюжина (1970) чи Пропала грамота (1972).

Виноградна лоза у вазонку в французького грузина Йорама – бессонівський Léon (1994). Технологія вибухового звільнення бранців – Robin Hood: Prince of Thieves (1991). Флешфорварди з деталізацією втіленням ідей – Sherlock Holmes (2009) Гая Річі. Підтоптаний вестерновий прикол з револьвером-пенісом (але без гомоеротичного контексту), а ще схоже, що творці фільму бачили торішнього Аладдіна того ж Гая Річі. І режисер Коновалов під час звільнення у фортеці дає настільки вульгарну рапіду (йопта), наче Матриця (1999) з'явилась на екранах лише пів року тому. Поблизу Трьох мушкетерів (оскільки тут вже згадують д'Артаньяна) у певні моменти Фортеці Хаджибей ще можна згадати радянську стрічку Не бійся, я з тобою (1981). А що це в 1789 році за фраза "іди до мене, мала"?

Увесь цей банал помножується на відверту халтуру серіальної бутафорщини, фанерних персонажів, убогі спроби гумору, пафосні діалоги та бездарну музику. Знімається ця казочка, звісно, максимально безкровно, а у фіналі конче має тріумфувати своїм наївом тупенький гепі-енд з вуйком-бомбардиром, який точно мусив би загинути кілька хвилин тому. Але він живий і, схоже, що після вибуху навіть містично зцілились його важкі рани (тут, певне, має бути продовження фільму). В градації трешу нового українського кіно Фортецю Хаджибей можна поставити вище Короля Данила, але десь на рівні Пекельної хоругви (привіт магічному артефакту). А ще згадати про старенький серіал Роксолана (1996-2003).

Геополітичний союз українців, грузинів та турків супроти Російської імперії тримається лише на потьомкінських шмарклях. І навіть комедійний талант Георгія Делієва (в карикатурці на бухого москаля) не може вирвати цю історичну паралель сьогодення з лап маразму безбожного режисера Коновалова.

У трешевому сні якогось персонажа Скаженого весілля, десь по той бік розуму, у царстві кліше, годі чекати якоїсь логіки чи жвавої думки. Туман, в якому блукає козак Андрій, чомусь зовсім не поширюється на бій Фатіми з росіянами (хоча між ними лише декілька метрів). Ніхто чомусь не бачить диму від бомбочки вуйка-бомбардира. Відверта маячня з листом до сина якоїсь жіночки на базарі. І навіщо Катря б'є Морозова вазонком з лозою Йорама?

Схоже, що дача (хутір) Ахмет-паші знаходиться в паралельній реальності (або її Своїм омофором благодатно ховає від ворогів Пресвята Богородиця), а не на території, яку захопили війська Морозова. Дві геополітичні пари закоханих на цьому потаємному хуторі, українець Андрій з туркенею Фатімою (мама з Полтави) та грузин Йорам (тато наче українець) з українкою Катрею, за такого коханого постмодернізму чомусь зовсім не сподвигають режисера Коновалова до хоча б якогось козацького свінгерства. Тому й ліричне надвечір'я, хоч і підштовхує козака Андрія та Фатіму до обопільної сповідальності, але чомусь зупиняється лише на поцілунку на тлі вогню (який би мав сигналізувати про шматочок сексу). Паралельний лямур (з цілунком) фанерних Йорама та Катрі (з вічним коханням після першого погляду) також цнотливо запихають у запальну грузинську мельодію.

Головний герой Фортеці Хаджибей – козак Андрій – тупий сексист (схоже, що режисер фільму не бачив мультик про Мулан 1998 року та його продовження). Лист до Ахмет-паші він ховає, типу, в трусах (там, де й убогий гумор "обережніше з пістолетом"). Він ще й ніби мачо, але жодною харизмою від актора Олександра Соколова навіть не чути. У цій халтурі Коновалова ще якось можна дивитись лише на емансипе Фатіми (Дерен Талу так схожа на Поліну Василину), коли вона починає стібати своїм акцентом ніякого козака Андрія, але і її модний фемінізм відразу закінчується послухом на словах про сім'ю та традиційні цінності.


фото: kino-strichka.com

Автор: олександр ковальчук