Зміст статті

14 січня 2022олександр ковальчук

Справжній Санта

Стерильне новорічне пекло для бездарних акторів, сценаристів та режисерів.

Прісна ідилія від режисера Маркіяна Мірошниченка без жодної фантазії та емоції, але з бездарними акторами, які лише випльовують зазубрений текст.

Справжній Санта продовжує бездарну лінійку новорічних фільмів у новому українському кіно. Після халтурного трешу про сімейні цінності а-ля Пригоди S Миколая (2018), Мій дідусь – Дід Мороз (2021), В. о. Святого Миколая (2021) та Зірки за обміном (2021) стрічка Мірошниченка долає нову вершину новорічного примітиву для одноклітинних.

Схоже, що сценаристи всіх цих фільмів зростали в одному інкубаторі. Новельна структура Справжнього Санти повторює сюжетик про батьків та дочку-співачку з В. о. Святого Миколая, а своєю зіркою-сиріткою нагадує камінг-аут Дзідзя з Зірок за обміном.

Стерильний рекламний світок фільму Мірошниченка зі згадками про радянського Діда Мороза у кадрі наздоганяє хутірську ідилію стрічки Мій дідусь – Дід Мороз, але якщо у Діда Мороза ще є якась надія на порно-версію з однією мамцьою, то у Санти настільки все прісно та безбарвно, що він відразу бронзовіє поруч з львівським аматорством В. о. Святого Миколая

Але тут майже немає тотального продакт-плейсменту (окрім одного виробника побутової техніки) та паразитних цитат з Home Alone (1990), хоча, звичайно, два випадки втечі дітей від немудрих батьків можна вважати примітивним натяком на Кріса Коламбуса.

Справжній Санта – це чистий жах. Допотопне мислення з серіалів нульових, а тому тут обов'язково буде своя Страшко, яка у фіналі перетвориться на майже слічну панянку. Неймовірно тупий саундтрек. Це якийсь особливо збочений парад нікчемності на варті сімейних цінностей. Не мелодрама, не комедія, і навіть не пародія.  Жахливий підбір акторів. Бездарна гра усіх цих акторів у чомусь, що лише нагадує сценарій. У фільмі про фальшивість віртуального та офісного життя фальшивлять усі актори, і навіть там, де треба зіграти фальшиву сім'ю.

І найбільший жах цієї стрічки у тому, що цей нестерпно стерильний світ реклами та глянцю у своїй безмежній нудоті навіть не усвідомлює себе, десь як у фільмі Pleasantville (1998) Ґері Росса, хоча між рядками про сімейні цінності тут хочуть розповідати казочку про затурканих споживачів у цифровому концтаборі та офісному пеклі.

У цьому горорі про стерильний рай немає навіть натяку на абсурд а-ля норвезький фільм Den brysomme mannen (2006), хоча навіть в Губці Бобі вже зробили серію про персональний рай для зануди Сквідварда (звідки він згодом втече).

Для чого режисер дає маніфести червоного Санти (з магічним планшетом у руках) про капіталістичне рабство та пекло соцмереж, якщо навіть не збирається іти далі? Це не Санта має в'яло розбивати четверту стіну, а юрист Вадим (який здалека нагадує Річарда Меддена для короткозорих) саме для того, щоб сказати, що він не хоче бути настільки тупим персонажем цього шлаку чи, принаймні, зустрічатися з дівчинкою Кірою (яка здалека нагадує Діане Крюгер для короткозорих).

Юрист Вадим у цьому контексті нагадує одного юриста з серіалу Community, де у фіналі 13 епізоду 6 сезону є псевдореклама настільної гри Спільнота у колі сімейної ідилії, де батько говорить синові таке: "Ми не існуємо. Нас створив не Бог, а по-приколу. Ми ніколи не народжувалися та по-справжньому не жили". Але де хоч щось подібне у цьому фільмі?

А що це за натяки на гей-вестерн в офісі та чому зразковий сім'янин Георгій дає клішованого гея? Він щось приховує в цій новорічній матриці чи Мірошниченко просто фанат Лукіно Вісконті? Для чого біля босині-самодурки в офісі проскакує псевдо "Адольфівна", якщо всі далі сидять і бояться?

Для чого блогер Артур називає свою діяльність творчістю, якщо це навіть не пародія чи хоча б школотна самоіронія типу його светрика з написом чомусь російською "мы на тусовке"? І може в історії про леткість почуттів двох страшків режисер натякає на те, що він ще й фанат Антоніоні з його урбаністичним відчуженням а-ля L'avventura (1960)?

Особливо зловісною атмосфера Справжнього Санти стає під того химерного ефекту перетину на екрані живих голосів акторів та виразно переозвучених акторів поруч. Це натяк на те, що всі герої фільму вже давно померли, а тому перебувають у якомусь цифровому раю (а-ля серіал Upload) для одноклітинних? Хоча це, певне, таки цифрове пекло якогось режисера-маніяка, де вони змушені жити життям стерильних персонажів у бездарній рекламі напередодні Нового року. Чи це таким у майбутньому буде лімб для сніжинок?

Але Справжній Санта не серіал Чорне дзеркало чи фільм Персонаж (2021) Шона Леві. Може це так режисер Мірошниченко закликає до пролетарської революції, а може й просто кличе до покаяння перед Другим пришестям (якщо вже Санта зі двома злодіями обабіч так нагадує Ісуса), хз. Наразі це просто бездарна халтура з бездарними акторами, яку зняли невідомо для чого та невідомо для кого.


фото: kinoafisha.ua

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.