Зміст статті

18 травня 2022олександр ковальчук

Polje "Kombinezon" (2022)

Сновидна іронія між авант-фолком та library music від одесита Віктора Константинова.

Глючний альбом проєкту Polje про розгублене танго зі загубленими тінями Розстріляного відродження.

Біля альбому "Kombinezon" (2022) від проєкту Polje одесита Віктора Константинова потрібно обов'язково пригадати увесь попередній досвід нової української музики на ниві поєднання актуальних звуків та українських поетів зі шкільної програми.

Увесь цей список, до речі, можна зустріти у рецензії на футуристичну халтуру Сергія Жадана "Фокстроти" (2021) з віршами та голосами українських класиків. Після Жаданових міксів тут можна згадати лише три випадки чогось подібного з творами класиків чи авторами сучукрліту.

Це жахливий спокен ворд Beyond Any Curtain. Ukraine – Scotland (2021) від Мистецького арсеналу. Невдалі спроби гурту Тонка з віршами Олександра Олеся та Миколи Хвильового. А також начебто сюрний захід співака Артема Пивоварова на територію Богдана-Ігоря Антонича, де він не може відрізнити асонанс від глосолалії.

З одного боку (поза концептом) альбом "Kombinezon" здається висміюванням бедрум попу з його розфокусованим блуканням порожнечами та спотвореним ехом, де можна згадати химерію King Krule або ж дещо лайтовіший варіант Puma Blue.

З боку уваги до поетів Розстріляного відродження диск  Константинова вже нагадує авангардовий кубізм ("Moldovanka") з іронічною деконструкцією звичних форм. Тут він вже дає цілком концептуальну сув'язь авант-фолку та library music, яка найближче пасує до блукання поміж загублених тіней українських мистців Червоного ренесансу у запиленій бібліотеці.

Навіть з дещо зайвим голосом кобіти, яка читає "Фокстроти" Бажана ("Pa"), його альбом на рівні ідеї та втілення значно вправніший та цікавіший, ніж диск Жадана. Жаданові немає чого протиставити грайливій та такій приморській іронії Polje. Немає у нього й настільки вдало завернутої у концепт луни старих поетів крізь роки, перепони та перешкоди. Розріджений джазом трек "Yasne Mi" з віршем протопостмодерніста Йогансена, де скелетики так весело деконструюють танго "Утомлённое солнце" (російський варіант польського хіта "To ostatnia niedziela"), ще й вказує на те, що Константинову варто давати цю поезію лише своїм голосом.

На теренах авант-фолку ("Kombinezon") Polje подекуди несподівано близько розташовується біля львівського фолкера Артема Бемби, він його, так би мовити, більш експериментальний побратим на лоні природи. А на вечірній колисковій "Guitars #2" вже варто згадати поруч альбом львів'янина Мар'яна Пирожка "Сьпіви і Казання Ботанічних Сьятих" (2019). Цікаво, чи у цій сновидній психоделії він чув саундтрек до марвелівського серіалу Legion?

У сновидному розчиненні-розмиванні-розфокусі-оголенні до самісіньких кісток Polje навіть літературна вимова української здається фішкою, особливо коли вона пародіює вуличний реп ("Eco Renaissance"). Довкола цієї авангардової футуристичності кінематографічність library music формує цілі мультиплікаційні ландшафти, які стають горорними тунелями у травмоване минуле ("Thurn Meets Taxis", "O").

Крізь мінливі щомиті трансформації жуків-мутантів у місті загублених кораблів (один би з цих треків у можливу екранізацію "Землі світлячків" Віктора Близнеця) бібліотечний саспенс послідовно підштовхує до того виразного усвідомлення, що ця безсловесна розмова з безтілесними привидами можлива тут і зараз без жодного спотворення чи перешкод. І танцюльки Жадана тут ні до чого.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.