Зміст статті

17 серпня 2022олександр ковальчук

Cepasa "Niby Chaiky" (2022)

Несподівана засада одного з найкращих гуртів України з чимось схожим на електрошансон.

П'ятий альбом колективу Cepasa, який чомусь збився на манівці непритомності поміж знайомих звуків.

Павло Ленченко колись разом з Онукою працював у колективі Tomato Jaws. Після розпаду Tomato Jaws у складі нового колективу Cepasa він за чотири альбоми зумів піднятися на такий рівень, де навіть важко поставити поруч останній альбом Онуки "Kolir" (2021) з ідеальною мельодією міраклю для місцевої публіки.

Cepasa після альбомів "Doing Right" (2012), "Nove" (2014), "Noises" (2016) та "Dark Beauty" (2018) чомусь блукає на новому альбомі "Niby Chaiky" вже такими якимись манівцями, наче в нього вселилася Онука зі своїм міфічним етнокодиком. Власне, Онуку він обігнав ще на іронічному дебютнику "Doing Right", і тому новий диск більше нагадує якийсь прикол або підкол.

У найкращі часи за всі ці роки Cepasa спокійно можна було згадати поруч з Nicolás Jaar (у його різних іпостасях), Apparat, Bonobo, Caribou, Lapalux, Four Tet, Roosevelt, Vondelpark та Crooked Colours. Чи навіть пригадати десь поблизу індітроніки а-ля Lali Puna. Хітовість треків "Even More", "Keep Me Down", "Similar" з чи не найкращого альбому "Nove" (2014). Прифанкований грув "Noises" та "Loveloop" з танцювального диску "Noises" (2016). Атмосфера "Waves", "How Alone are You", "Dark Beauty", "Shadows", "Rain" на альбомі "Dark Beauty" (2018).

Все це закономірно піднесло Cepasa до статусу одного з найкращих гуртів України, який вміло та акуратно робив якісну попмузику без всіляких міфічних етнокодів для босоти.

Здавалося, що з українськими текстами Cepasa урочо увійдуть у нові часи з довершеною чуттєвістю а-ля Rhye, але новий альбом "Niby Chaiky" (2022) – це переважно якийсь електрошансон, прости Господи. Добре, що тут є трек "Київ", який нагадує колишнього Cepasa, і де лірика ще якось більш-менш лягає без комедії на саунд та схоже, що підколює Вакарчука.

Альбом нагадує серіал Дивні дива ("Niby Chaiky"). Угорі здіймається балеариком (та усім іншим з їхнього арсеналу давнтемпо та техно) атмосферна благодать треків без піднесеної лірики про посполиті терени коханої землі ("Sunday", "Blossom", "Before"). А от на споді панує мантрами вже зовсім непритомний електрошансон на марші замріяними теренами ("Borshch", "Chervona Kalyna").

В історії місцевої музики мусять бути й такі вибрики, але це, звісно, сміх і гріх. Ще б від Онуки, можливо, можна було чекати подібного коника, але ж не від Cepasa. Що це взагалі було? Прикол чи підкол? Іконічні тексти там просто не лягають на саунд, на той патетичний бум-цик-цик ("Ridna Maty").

Може Cepasa обслухався альбому діаспорянців ElectroNova "Ukrainian" (1975) з їхньою варіацією "Червоної рути", але навіть так йому ще зовсім далеко до незвичного міксу химерного дива з-за океану на кшталт треку "The Marigolds" дуету Mickey and Bunny Модеста Склеповича та його дружини Орисі Іванчук з Монітоби, який нетренованому вуху відразу здається пародією, єретичним зазіханням на святе.

Навіть недивно, що за таких обставин на альбомі "Niby Chaiky" виринає трек "Etnodim" разом з Ніною Матвієко (вже якось була у танцюриста Монатика) та її дочкою Тонею, який доводить сей борщ-поп до повного абсурду. Його іронічна акустика якомога довше відтягує співочу присутність співочого голосу нації, а коли нарешті це стається, то це так несподівано і збочено у блаженній юродивості українського соловейка, що навіть весело та сороміцько. Такий собі куроротний трек для мандрівок потягами степами, де потрібен райдужний кліп, де Ніна Матвієнко танцюватиме щось еклектичне – стильне, модне та молодіжне.

Хз, чи варто тут знову підійматися у сфери патріотизму, але музичний патріотизм наразі – це саме якісна музика, а не аудіопродукція мівіна-попу а-ля Jerry Heil чи маразму Alexjazz, Oksana Maslo, Roman Sheemy, які додумалися зіпсувати єдиний приклад урбаністичного українського соулу своїм етнокодом та недорепом.

А Cepasa для подальшого натхнення можна залишити прекрасний трек "Не зловите мене" з фільму з фільму Юрія Іллєнка Смужка нескошених диких квітів (1979). Слова – Дмитра Павличка, музика – Едуарда Артем'єва. Виконавець – невідомий.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.