Пісні фронту 2023 (# 43)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Харківському колективу ліричного поп-репу мусово підтягнути розуміння української мови, щоб не плавати у банальних запитаннях про головне під кальянчик.

Після ударного Гоніного дисика, де всі охочі можуть розбирати місцеві нюанси між хейтом і хайпом, Kalush Orchestra вирішив типово заховати свого замурзаного носика за спину вуйка Шварца та модних локацій. Після Бріоліна чи навіть Вови зі Львова їхнє одноманітне дригання з бездарним текстом Псюка є лише пародією на аристократичний поступ американських ґанґста-реперів під класичну музику десь у 90-х.

Ужгородський реп встає з колін на руцях у Зеленського, щоб читати школотний банал про козацтво, орків та велетенські цицьки.

Боллівудська карикатурка дивної суміші під Вікінгів та їхню Вальгаллу. Бракує лише Козака Сіромахи.

Так з Мераєю Кері ще ніхто не робив ніколи. Ставайте, малятка, реп-зірками, і сніжок вам насипатимуть безплатно.

Шансонний блюзок з простими римами, емоціями та сенсами для тутешньої графоманії пана Псюка. Дала, але не тому і не туди.

Карикатурний постпанк для фанатів Ірини Федишин та Івана Navi, який вже не врятує навіть саксофон і котик.

Коломийський поп-репер blessbaby навіщось суне на спині маразматичні утопії (типу, "реп – це мій дім") недореперки alyona alyona. Сподіваюсь, щоб кинути їх у пекельний вогонь?

Ще одна христинка соловій з вакарчукескою наказового способу невідомому адресатові.

Після карикатурки на тустеп еренбіст The Curly виїздить семплом на творчість американців The O'My's, яких вже можна було розчути на альбомі його лейблового кумпля Tery.