Русалкомен і Причепа

Скульптура Містера Арбітріума біля Оперного театру перетворює міського голову Львова Андрія Садового на супергероя на пенсії.

Варто лише агнцю львівських рагулів А. І. Садовому впритул підійти до культури, як він відразу стає дрібним посміховиськом. Він плутається, забувається та марить. Усе це спокійно можна було назвати типовою поведінкою популіста зі стажем, але шаман Березюк точно відає, що все це прояви заперечення навколишньої реальності.

Схоже, що Садовий завжди був таким, але особливим моментом у цьому процесі варто назвати його заяву на Бієнале Культури у 2021 році для дієвців садової культури, де він зазначив, що Львів не доріс до сучасного мистецтва. Це вже згодом у нього були фашистики на Маланюка біля скульптурки малому Моцартові та його бездарне камео у бездарному треші Еґреґор (2023).

Писати про мистецьку провокацію довкола італійської скульптури Містера Арбітріума від Емануеле Джіаннеллі біля Оперного може лише недалека людина. Писати про мистецьку провокацію у Львові – це вже зовсім тойво. Мистецька провокація у Львові просто неможлива. Львівські мистці – зазвичай перелякані персонажі. Дієвці культури Садового – сервільні виконавці, богобоязнена дрібота. Звідки там вилізе хоч якийсь натяк на провокацію? Епатаж в Україні – це архаїзм зі запилених словників.

Марення Садового біля Містера Арбітріума можна було б вважати чимось інтимним від враження перед такими масштабами, але Вуді Аллен у стрічці Енні Голл (1977) щось подібне на кшталт дослідження "Екзистенційні мотиви у російській літературі" просто називає ментальною мастурбацією.

Дивно, що Садовому ніхто перед цим не показав інтерв'ю Влодка Кауфмана на УП. Господи, сторінки Біблії у кондомах – це ж мислення львівських третьокласників. У них, до речі, нині нова фішечка – кидати зіґи. Вони точно ще не знають, що це, а дідусь Адік – просто дяпик, який якось знищив тисячі людей (Мільйони? Ого!) Нікому Садовому підказати чогось доброго та вічного. А це ж є у Львові цілий Інститут стратегії культури. І навіть ціле Управління культури Львівської міської ради, яке досі не може офіційно прокоментувати російський репертуар диригентки Линів.

Садовому краще мовчати про культуру. Його рівень – це плаксиві етери в Наталії Мосейчук чи Тетяни Гончарової. Або ж тепленька балія антиклімаксу у Культурній обороні, яка профанує стенд-ап своєю тупою беззубістю.

Нині чимало чогось подібного. Решток минулих днів. Поетом сьогодні називають всіх підряд. Але батальне подражаніє Маланюкові – це не поезія, а банальне версифікаторство. Дієвці культури Садового відірвані від життя з кінцями. І навіть війною їх не витягнеш із затишних бульбашок культуртрегерних лайків та пліток. Навіть на смерть Євгена вони не можуть написати нічого живого, окрім фальшивого вдавання якихось дешевих емоцій.

Все, що чекатиме Львів поблизу Містера Арбітріума, важко назвати мистецтвом. Це лише ейфорійне протистояння начебто прогресивних та нібито ретроградних. Такий собі чистий фейк здалля. Обопільне роздрочування агресивних рагулів, ліберальної школоти та немовлят у вірі.

Вони жити один без одного не можуть у цій хворобливій зацикленості секуляристів на клерикалах та клерикалів на секуляристах. На цьому тлі вже навіть отець Юстин якось заговорив валаамовою ослицею. А це вже знак, який, схоже, він навіть і не зауважив. Одні й дня не можуть прожити, щоб не згадати якусь анонімну капличку, яка важким каменем падає на слабенькі груди їхнього консюмеристського життя. А інші за стихійною боротьбою з ЛГБТ впритул не помічають гидоти спустошення на своїх парафіях.

Цей італійський гігант нікого тут не підтримує і нікуди нікого не штовхає. Лише вказує на дріб'язкову метушливість представників місцевої культури. По той бік за щось подібне відповідає цілий Вес Андерсон у своїх доладно припасованих фільмах, а для львівських рагулів досить й такої дрібки в морі поки Садовий відчуває себе супергероєм на пенсії з дитячими приколами з кишеньки.

Для всіх них й лунає трек Tensnake "Keep It Secret" з альбому "Stimulate" (2023).