Пісні фронту 2023 (# 79)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними війні.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики.

Літнє рнб з несподіваним органом, який тут бомбічний настільки, наскільки це потрібно для чудового вайбу. Негадані сусіди канадського гурту Homeshake.

Після знудженого гарем-попу гурт Kazka підсідає на енергійний реггетончик і це хоч якась ознака їхнього повернення до життя. Але лірику можна було відразу віддати альоні альоні.

Ще один зіпсований жахливою лірикою трек. Як можна з цим вульгаром перти у такий ніжний жанр. Дорофєєва для Мостиськ.

Плаксивий шансончик з допотопною спробою начебто рефлексії про мирні будні. Чому тут так бракує фітом виконавиці Коли?

Адекватний привіт попередньому виконавцеві на будь-якому етапі виконання цього достатньо мінливого треку. Відразу в топ найкращих треків за цей рік.

Вєра Брєжнєва продовжує намацувати вкраїнське підґрунтя для творчости, але зрада ще тихо приходить на четвертому-п'ятому слові. Але подекуди це вже краще, ніж її посестри з ордену Марії Магдалини.

Учениця танцюриста Монатика намагається зробити щось краще за його останні треки і їй це майже вдається. Варто лише вкотре підтягнути лірику. А за сакс відразу плюс.

Львівський репер Otoy навіщось вертає після вдалого альбому "Недовготривалі відносини" (2023) до старої версії себе. То якийсь Вова зі Львова на пенсії, а не привіт бельгійцю Stromae.

Кумедна спроба реабілітації від Потапа на маніпулятивній території колискової для всієї країни. А де тоді дитячий хор збоку цього рекламного набору слів від доброго По, який все більше нагадує пана Зіброва? Ще чомусь тут бракує СанСея з 5'ятниці.

Серце аж затьохкало, коли на перших секундах здалося, що Гайдамаки роздаватимуть медчестер. Але далі був лише нудний Жадан та його північні цуцики. Тьху. А ще тут тінь Вакарчука визира з-за кутика глобуса.