Дебютний альбом електронного продюсера Badwor7h з постійними дулями у його протестних танцях.
Електронний продюсер з Києва Дмитро Колесніченко, він же Badwor7h, намагається розігнати сонне царство української попсцени до стадії веселого дуркування.
Уся та пришвидшена чортівня (рейвова чи гардкорна) апріорі вже має у собі комічний заряд. Заряд стьобний та протестний супроти всілякого прилизаного одноманіття. Десь тому, певне, Badwor7h так й прагне всілякої глючної спотвореності сталих форм.
Спотворення як перекривляння чи висміювання є ідеологією цієї творчої методи. Спонукою до панківської дії, зокрема й на теренах української попмузики з її бульбашковим самозаспокоєнням.
Власне, навіть дивно, що Badwor7h після EP "Kyivenergo" (2022) не зробив якоїсь колаби з Клоннексом, який на своєму альбомі 2023 року повставав галицьким люципером супроти суєтності життя місцевого артиста. Замість цього Клоннекс нині навіщось пише якийсь треш з чемним Голубенком. Ще трохи й він почне з Отоєм писати треки про те, як порає пацяток на природі.
Також, схоже, й те, що слухачам Колесніченка ще довго доведеться чекати чогось на кшталт треку "Telephone". Щось хаузне не зовсім вписується в атмосферу Badwor7h, який, певне, навіть у вертепах пускав усім бісики. А ось мініальбом "По колу" (2024) дещо продемонстрував той момент, що людська присутність дещо стишує його збунтовану природу навіть у чомусь гіперпопному.
Можливо, тому його дебютний альбом "HDpizdoRezka" й позбавлений майже повністю людської наявності (окрім семплів, зокрема й Beastie Boys) у своїй жанровій мішанині (брейкбіт, днб, щось дабстепове та глітчове).
Перша частина альбому є таким собі веселим хуліганством, яке ні до чого особливо й не зобов'язує. Розваги також є формою радісного протесту та всілякого шумного стьобу навкруги ("Lazer 7rack", "Oh Baby"). Десь після "Jus4dahood" за розвагами варто вже трохи серйозно задуматися над тим, чи не збирається Badwor7h якось реанімувати бростеп, щоб висміяти ним ту ж неземну цнотливицю Дорофєєвої. Опустити її, так би мовити, з неба на землю, бо у лютневого дрюса їй мало що допомогло з його деталей.
Після такого вже й не дивно, що трек "Drill Me Maybe" остаточно звучить як такий собі маніфест протесту, який так біжить за Джокером новими Джокерами, що вже зовсім важко розшукати у тому пазлі оригінальний, початковий елемент. Трек "FU" – це вже концентрована форма цього панківського збурення, де кожен може стати собі Джокером.
Важко лише зрозуміти, як з таким мисленням Badwor7h може очікувати на відродження навіть у колабному союзі персонажів на кшталт Тіни Кароль, Монатика чи Вельбоя. Можливо, що у тому він бачить якийсь особливий виклик – оживити мертві душі.
Це й справді масштаб на українській сцені поміж щоденних дрібних задач. Масштаб суголосний розгалуженому всесвіту розхристаного пана Сідницеїда та містера Цицькослава. Має ж хтось про це тут мріяти, вірити та сподіватися.