Ностальгійний колаж рідних звуків, який стоїть щось занадто осторонь головних заповітів вейпорвейву.
Офіційний мікстейп від саундпродюсера Dopes Ov Air деконструює напівзабуті артефакти колективної пам'яті задля дещо несподіваного ефекту у жанрових межах.
Семпловий колаж Dopes Ov Air на касеті "2 4 8 2" попри всю свою деконструкцію вкраїнських виконавців у благословенних росах якось важко вкласти у жанровий змаг зі споживацькою солодкавістю. Від альбомів Даніеля Лопатіна "Chuck Person's Eccojams Vol. 1" (2010) та Джеймса Ферраро "Far Side Virtual" (2011) тут можна лише відштовхнутися, щоб відразу про них забути за рогом.
Dopes Ov Air, звісно, чемно наголошує на тому, що трек "Їхав Козак в АТБ" навіяний мікрожанром mallsoft, який хоче створити консюмеристську утопічну ілюзію через зону комфорту, яку відчуває людина, яка слухає віддалену музику у супермаркеті під час шопінгу. Однак з комфортом попри потенційний козацький кітч тут якось важко, як і з ілюзіями чи утопіями.
Скільки б цей мікстейп не стікав росянистою солодкавістю благодатного амброзію з тонких сфер, але йому трохи далеко до козацького кітчу Jerry Heil (авторки супермаркетового хіта "Охрана_Отмєна"). Не варто ставити "2 4 8 2" й біля блаженного кітчу сентиментальних кліше Онуки на альбомі "Room" (2023) в образі берегині домашнього вогнища.
Її вкраїнське гетто геть зовсім відрізняється своїм мисленням від українського гетто "2 4 8 2". Нові 90-ті у 2023 році, як нова спроба почати все спочатку, у неї відразу хибить конформізмом президентського пулу виконавців, власне, іграшковою утопією у нікуди. Це лише безплідна імітація піднесення на тлі війни, холодна та дешева.
У вічності вейпорвейву трек "Їхав Козак в АТБ", як і трек "Silpo" на альбомі Heinali "Kyiv Eternal" (2023), є лише доконечним відлунням давнішньої помилки, усвідомленим нагадуванням для науки, адже Онука своїх помилок не розуміє, а хиби заперечує. Вона будує свій дім на сніжинках, а тому першої ж весни її інфантильна культура стече водою.
Потойбічне уповільнення українських виконавців (Білик, Вакарчук, Скрябін, ВВ, Ніна Матвієнко, Росава, Цимбровський, а також українське радіо), звісно, не витає вічним сяйвом як новий Київ Heinali, оскільки грайливий концепт Dopes Ov Air своїм прудким мисленням зазіхає на дещо інше. Мікстейп "2 4 8 2" мислить нинішню позачасовість не як щось остаточне та незмінне, а, як і слід, бачить у вічності лише постійний розвиток (на місцевій сцені). Можливість різноманітних конфігурацій, надолужування прогалин, відродження відродження.
Акцент споживацтва тут таки дещо зайвий, оскільки й ця музика достатньо зайва у торгових центрах. Це звуки внутрішньої еміграції. Музика зайвих, яку лише зараз щось трохи починають аналізувати. Навіть Вакарчук потребує дефрагментації, особливо у тому умовному способі, де він нагадує привида. Нагадує, до речі, вже з 2001 року.
Dopes Ov Air використовує свій вейпорвейв для розвитку, для сповнення повноти можливостей. Те, що колись було лише умовним, нині може стати доконаним. Воно й витає між світами тому, що ще не пройшло всі стадії традиції від становлення до деконструкції. Як можна писати про заповнення комірок бібліотеки української музики, якщо її фундаменту ще навіть не заливали? За цими нью-ейджевими звуками варто повернутися до того розуміння споглядання та розважання, як системного аналізу.
Його вейпорвейв вказує на незреалізований простір потенцій. Цілину вкраїнських звуків, яку варто надолужувати. Ця майже вічна можливість різноманітних модифікацій з огляду на незаповненість української сцени нічим не обмежена. Завдяки новим можливостям актуальним може стати будь-який цифровий слід. Наприклад, ангельський голос Ніни Матвієнко з вічності. Так, з певного погляду, навіть краще, оскільки цей очищений голос без будь-яких земних негараздів може існувати окремо від своїх слідів на Землі, які комусь завжди можуть не подобатися зважаючи на слабку людську природу.
Її голос тут потопає завжди для того, що виринати. Щось дабове у тому процесі спонукає згадати трек "Polyfusion" британців Seefeel з альбому "Quique" (1993) чи альбом японців Fishmans "Long Season" (1996). А якщо ні тих, ні інших, то трек "Future Perfect" британського гурту The Durutti Column з альбому "Fidelity" (1996).Чи хтось пропонував їй за життя щось подібне, окрім недорнб танцюриста Монатика чи борщ-попу Cepasa?