Жар-птиця Ірина Подоляк тропить ворожий слід орлиці Ірини Фаріон.
Згідно вже канонічної статті Фаріон сосюрила тичинку (де хіпстери Подоляк та гопники Фаріон – одна сатана) рано чи пізно у житті Ірини Подоляк мала настати та історична мить, що стала б абсолютно еквівалентною до хрестового походу Ірини Фаріон у дитячий садочок.
Ірина Подоляк, ще від моменту оголошення своїх парламентських захцянок імені Андрія Садового, була приречена на привселюдну образу маляток імені Ірини Фаріон.
Саме тому автору цієї статті, як безпосередньому присутньому у дитячому садку № 67, доводиться констатувати, що ця історична мить у житті Ірини Подоляк настала вже трохи давно (також, як і в Фаріон, до парламенту).
Ще 22 вересня 2014 року у твіттері громадянки Подоляк надрукувалась ось така верлібра: "Я все-таки вірю, що зрілі громадяни не хочуть більше сприймати Верховну Раду як цирк чи мапет-шоу. Занадто дорога ціна для країни".
Порівняння української політики з цирком – це вже, звичайно, дика банальність у світі дикої української реальності, але з The Muppet Show у Подоляк – це вже, звичайно, зальот, малятка, зальот, бо жодне скликання Верховної Ради за усі роки Незалежності так і не дотягнулось своїми паяцними потугами до геніальності деяких скетчів Джима Генсона.
Так Подоляк порушила святу заповідь будь-якого політика – заповідь "фільтруй базар".
Отой скарамуш, що вона намугикала собі у твіттері, образив своєю голослівністю святі спогади дитинства.
Оте її некоректне порівняння сплюндрувало своїм просторікуванням та скривдило своїм фандангом усю дитячу радість від жабенятка Керміта, міс Піггі, ведмежатка Фоззі, Гонзо (Гонзо Великого), Флойда Пеппера, орла Сема, шведського кухара, Статлера і Волдорфа та усі інших, інших і інших.
Це непорозуміння чи її принципова позиція? Бо тим самим вона виявила, що для неї соціальний статус людини важливіший за її (його, їх) особистий статус.
Якщо перекласти це речення на людську мову, то усе це більше схоже на те, що Подоляк вважає зрілих фанатів The Muppet Show звичайнісіньким бидлятком, яке не бачить жодної різниці між улюбленим шоу та українським парламентом (українською політикою), між геніальністю та тупістю.
За таких обставин шанувальники The Muppet Show взагалі ще мають тішитись, що Ірина Подоляк не порівняла Верховну Раду з Монті Пайтоном.
За старим християнським звичаєм Ірина Подоляк, як справжня побожна галичанка, мала б перепросити у святих маляток за такі некоректні порівняння. Бажано привселюдно (у Фейсбуці чи в ЗМІ Садового).
Характерно, що колишня керівничка управління культури Львівської міської ради та теперішня перша заступниця голови комітету з питань культури та духовності ВР періодично потрапляє у такі культурні пастки.
Також восени один місцевий вуйко Хіцяк з якогось перманентного переляку вирішив привласнити власній фантазії у власному ФБ перший епізод другого сезону серіалу Black Mirror і цю дивовижу також необачно подолайкнула Ірина Подоляк.
Уся ця анекдотичність до культури повідомляє лише про те, що Подоляк вже давно варто взяти у помічниці чи помічники якусь хіпстерську істоту чи істотку, яка б допомагала їй бути в курсі останніх тенденцій у кіно, музиці та літературі та не шльопатись більше у сподобайку якогось провінційного плагіату.
І тут, як майже завжди, виявляється, що уся цей образок людських пристрастей більше не про таланти Фаріон чи Подоляк, а про їх фанатичних шанувальників.
Ось, наприклад, колишній штабіст Подоляк та нібито блогер Петро Нек вирішив написати щось про патріотичну порнографію (і фуфло, прости Господи) на ім'я Поводир.
Вирішив, написав і, звичайно, що ще якось можна зрозуміти його веселкову піднесеність, бо ж якось невдобно зараз (у важкий для країни час) критикувати такий патріотичний фільм та й у IMAX можуть більше не пустити.
Можна зрозуміти усе, але Нек лажанувся, коли написав, що йому сподобались сцени зі Джамалою, коли вона так афективно почала роздвоюватись у дзеркалах.
Якби Нек дивився, принаймні, Артиста чи Чорного лебедя, то він би просто сміявся з цього кліше у фільмі Саніна.
Ще б більше Нек сміявся, якби бачив другий сезон серіалу The Fall про белфастівського маніяка та Джилліан Андерсон в ролі лондонської копині, яка грає усе, що рухається і вважає, що чоловіки є помилкою Матінки-природи.
Нек би міг передивитись деякі класичні нуари, або просто гугланути дзеркальну підбірку The Telegraph "The greatest mirror moments in film" і, принаймні, згадати Брюса Лі (чи Джеймса Бонда).
Увесь цей безкультурний дріб'язок виявляє одну суттєву проблему в середовищі фанатиків культурної принцеси хіпстерів Ірини Подоляк, а саме – відсутність комунікації поміж ними.
Оля Райтер (помагайка Подолайку та директорка фестивалю короткометражок Wiz-Art) замість того, щоб говорити про політику (у якій вона нічого не шарить) десь у Ріусі чи Фб-групі "Львівська політика", краще б провела для Нека якісь курси з історії світового кінематографу, щоб він більше так не підставлявся і не підставляв улюблену спільноту, Ірину Подоляк, і самого Андрія Івановича, зокрема.
Тут, звичайно, що подруга може підкинути проблему, оскільки потрібно буде думати та аналізувати, а це не селфі фігачити в промислових масштабах на фейковому медіафорумі з несмішним халтурником Майклом Щурем.
І тут знову трохи незрозуміло, а чим таким хіпстерята-жовтенята кращі у своїй колективній совковості за халупу хулахупа?
Щоб якось на пальцях зрозуміти цю агресію безкультурності від нібито культурних істот у провінційному Львові, можна навести всеукраїнський приклад Дахи Брахи.
Даха Браха настільки далеко вирвалась у космос та прорвалась на світову сцену (чого не вдалось Вакарчуку та його недо-брит-попу Океану Ельзи), що просто стала непотрібною та незрозумілою в Україні навіть для нібито свідомого загалу (те, що центральні канали бачать у них лише сільські танцюльки, то вже інше питання, бо не обов'язково хтось має на 1+1 розумітись на мінімалізмі).
Саме тому Троїцькому довелося створити вже більш попсовий проект Dakh Daughters, який активно захавала вже значно більша кількість народу.
Саме на таких псевдо-просунутих слухачів й звернена дещо агресивна (але виправдана) поведінка цього кабаре у їх святій переконаності щодо своєї унікальності в контексті світової музики. Кабаре має провокувати таких неуважних слухачів.
І таких ось безкультурних дрібничок поміж фанатиків культурної Ірини Подоляк розсипано чимало.
Можна навіть не ходити далеко, а просто зайти на сайт Андрія Садового zaxid.net та побачити, що культура там нафіг нікому непотрібна.
Сама рубрика "Культура" там – це ганьба львівської журналістики у всій красі своєї затурканості та примітивності, і саме тому там довго доведеться пояснювати, що таке EP, що ніякої студії EP Look не існує, а це лише попередній міні-диск Онуки.
Логічно, що відсутність будь-яких навколомузичних знань про Онуку компенсується дикою псевдо-поетичністю про фолкові звукові коди та жанровий колорит (?) сучасної європейської електроніки.
Культурна журналістика у Львові – це царина сопливих графоманок (переважно) і графоманів (окрім двох жіночок зі музичною освітою, нашого Бонда і пациків з Zavtra.fm).
Саме тому, тільки у забитому Львові можуть так вафлитись місцеві ЗМІ від псевдо-провокативної та псевдо-прогресивної "Вівісекції" товариша Коломійцева, хоча зрозуміло, що увесь цей провінційний хайп існує лише тому, що краще пізно, ніж ніколи.
Засліплені квазісенсацією вони навіть там побачили Босха, хоча якийсь Босх може бути в думках читачів Високого замку?
Усю цю кумедію ще й добило ремісницьке інтерв'ю Коломійцева на Збручі (ще той розплідник культуртрегерських графоманочок з чілочкою), де він просторікував про авангард, експерименти, маскульт, симулякри і навіть наїхав на КВК (він ще б забакланив Криве дзеркало чи Петросяна).
Коломійцев несе там якусь допотопну маячню і культурна туса древнього Львова з вдячністю сприймає цю приїжджу росу, наче вищу мудрість та іже херувими.
Українську культуру погубить ота колективна (сектанська) поблажливість та сентиментальність совкового (провінційного) менталітету, бо поки країна віддає фронту останнє, ці культурні бариги від'їдаються на продуктових базах і дозволяють собі халтурити у мить всенародного піднесення.
Що обов'язково було Сашкові Брамі у "Ромео та Джульєтті" так тупо зробити чіку з Горлівки, а кентуху десь звідси?
Така відчайдушна пурга вже була у тупорилому ролику від РНБО і навіть розважала колись у фільмі Помаранчева любов, де київський мажорчик та львівська целочка єднались тілом та душею на Майдані, в палатці, на морозі, в одязі.
Мить всенародного єднання римувалась з дефлорацією заходу сходом і розпливалась оргазмом в чарівному розфокусі. Але це вже десять років тому було смішним і карикатурним.
Садовий заомофорив львівських хіпстеряток у подолайкову секту, щоб скерувати хаотичні процеси у потрібне русло і одночасно виявити усю їх посередність, що є прекрасним місцем для розбухання кон'юнктури та кар'єризму.
І тому науці трохи невідомо, чи стане Ірина Подоляк якось піднімати рівень своїх фанатиків зсередини, бо якщо ні, то незабаром їй доведеться вже причитати про те, що криголам не ходить вже і по хіпстерському болоті.
Будемо сподіватись на чудо, бо вже навіть Діма Білан заспівав сінті-поп, а Жека Хачеріді почав п'ятою роздавати паси у штрафному супротивників.
А поки усі чекають на чудо, то персонально для Ірини Подоляк лунає легендарна та безсмертна "Mahna Mahna" від чарівних маппетів, яких вона так безпардонно чомусь порівняла з Верховною Радою.