Чесна мелодрама Софії Андрухович з усюдиприсутною даниною Бруно Шульцу.
Тут хтось нетерплячий лише розпочав кричати про сенсацію книги "Фелікс Австрія", як відразу заліз поперед батька в пекло. Ця книга є лише локальною (провінційною) сенсацією (що багато чого говорить про стан сучукрліту), але, на щастя, є справжнім чудом Софії Андрухович, особливо після її тотально невичитаної "Сьомги", де вона підпрацьовувала предтечою Кончіти Вурст на цьогорічному Євробаченні.
Бородата жінка на сцені та сьомга вагіни на обкладинці – ось і вся ілюзія скандальності для лохів. Мелодрама Софії Андрухович розпочинається як "Анна Кареніна" та закінчується як фільм The Illusionist з Едвардом Нортоном та Джесікою Білл.
А поміж однією та іншим дуже затишно деміургу Бруно Шульцу – цьому невидимому богові, який так святково витає над щасливою Галичиною. До речі, позаминулого року з'явились оповідання Бруно Шульца саме у перекладі батька Софії Андрухович – Юрія Андруховича.
Ідилія в передчутті катастрофи у Софії Андрухович розпочинається по-провінційному вповільнено та монотонно, обережно та зважено. Провінційний непоспіх втраченого раю є якорем у навколишньому хаосі, знаком виваженого та чинного статусу приватної літургійності, яке (поки що) передчуває майбутню катастрофу лише у снах та не хоче (поки що) помічати у гастролях ілюзіоністів провокацій ілюзії контрольованості.
Каталогізовані архіви книги можуть мати прикладну функцію і для самої Софії Андрухович, бо стримують та самодисциплінують її руки від посягань на регіони великої єресі, як це вже було у згаданій "Сьомзі".
Перші сто сторінок під ногами Софії Андрухович плутаються Юрій Винничук та Наталка Сняданко (опобутовлення кухонними порівняннями чоловічої сакральності) зі своїми останніми книжками також про руйнування ідеального світу.
Перші сто сторінок перемагає Винничукова туристична кон'юнктура з врахуванням усіх необхідних трендів. Книга більше нагадує супермаркет з ідеально посортованими товарами для неуважних туристів. Felix Austria – це також австрійська торгова марка кетчупів, сосів та огірків, і навіть канадська документалка.
У трендах тегається усе, що може працювати у цьому регіоні (і не тільки). Жіноча сегментація; дружба народів (українців та євреїв); детективність; гастрономічні та галантерейні подробиці (що вже передбачає майбутні книги з рецептами згаданих страв, як це і сталось у Винничука після "Танго смерті"); релігійна тематика (з гріхами місцевих священиків та світлою іконкою владики Андрея); періодичне розкриття теми цицьок; екзотика незвичних слів, можливе значення яких спочатку потрібно понюхати, посмакувати, покрутити на язиці та лише потім ковтати та дивитись на тлумачення знизу.
Такий гастрономічний парад міст схожий на змову українських письменників, адже подібних історій потребують усі українські міста для кластерного розвитку туризму, такого пікантного піжонства перед катастрофою. Львів вже розкрутили, тепер взялись за Станіславський феномен, а на черзі: Чернівці, Луцьк, Ужгород, Житомир, Тернопіль, Рівне. Такі детальні гастрономічні та галантерейні подробиці нагадують теперішню хіпстерську істерію з їхньою тотальною каталогізацією всього, що рухається.
Каталогізація – впорядковує та дисциплінує, створює ілюзію контролю над тим, чого не можна контролювати. Каталогізація – це ескапізм у енциклопедичний (брендований) статус володаря світу, де, наприклад, репери починали семплювати класичну музику, а французька гопота – носити досі аристократичний Lacoste.
Ці деталізовані переліки гіпнозують, рятують від хаосу щоденних переляків. Саме тому ця ілюзія контролю така придатна до з'яви магічного реалізму – цієї несанкціонованої інтервенції несподіваного та неочікуваного у розмірену каталогізацію.
Істерична деталізація приставуча, наче лейтенант Коломбо, а тому така смішна. Усе це гастрономічне та галантерейне софт-порно апріорі кумедне у своїй уповільненій замилованості рухів та поз. Після "Танго смерті" така ідилія у Софії Андрухович може видаватись пародією на Винничука, пародією на увесь ідеальний світ, що є таким підозрілим у Наталки Сняданко.
У цьому ідеальному світі Стефця інколи просто суперменка з коміксу. Саме у цьому моменті уникання туристичного порно, у поверненні до Шульцівського потроєного перераховування-нанизування усіх щедрот світу, книга Андрухович краща, ніж книга Винничука. Ще одним пост-винничуківським та пост-сняданкіським трендом книги є її кінематографічність, її готовність до екранізації, заточеність її ілюзій до slow-motion.
У таких парадах міст та містечок простежується схильність Вуді Аллена до останніх туристичних рекламок-нарисів Барселони, Риму, Парижу та Ніцци. Йой, та його вже давно треба було запросити до Львова чи Франківська. Зважаючи на трендовість кулінарної магії одну з дрібних ролей навіть можна віддати Олі Фреймут. Головне, що в екранізації цієї книги не було музики Вакарчука, якого зараз тицяють де треба і не треба, а також намагаються малювати з нього нового Тараса Григоровича.
Окрім того, епізод з пожежним сном (чорними клаптиками) доктора Ангера перегукується з подібним епізодом з німецького фільму Zeppelin! (2005) про трагедію цепеліна "Гінденбург", про катастрофу чогось страшного та великого у Новому світі, що майже назавжди закрило еру таких літальних апаратів.
У відкритому фіналі "Фелікс Австрія", що, можливо, передбачає продовження – привіт кліффхенгеру Сняданко, хіба бракує одного речення, де б пояснювали, що все це лише сповідь мерця як у класичному нуарі Sunset Boulevard чи передсмертні марення як у культовому трилері Jacob's Ladder. Це б ще більше єднало книгу Софії Андрухович зі спробами Наталки Сняданко написати лінчівський Mulholland Drive. Добра мелодрама у наш час – це майже чудо, а якщо вже так комусь хочеться – і сенсація.
Адже трохи незрозуміло, скільки ще чекати на нові Happy Accidents?