Фрау Мюллер не налаштована платити більше

Лесбійське заробітчанство Сняданко

олександр ковальчук,  24 жовтня 2013

Уліссі, лісі темному, де ходить хитрий лис Наталки Сняданко, росте собі ялиночка і зайчик з нею ріс.

До хепі-енду в мильній опері "Фрау Мюллер не налаштована платити більше" від Сняданко доводиться мачетитись через темний ліс контекстів поміж яких проростає її книга.

Спочатку під ногами плутається графоман Любка зі сентиментальною анотацією для своєї цільової аудиторії – целочок-патріоток.

Потім з'являється жіночий варіант Винничука, але на щастя, без політичних запльотів і туристичних намахувань лохів-східняків та деяких, занадто наївних істот зі Львова.

І якщо у кон'юнктурного Винничука Голокост тангував за правилами шоу-бізнесу, то у трендової Сняданко, за цими ж правилами, дещо піддає закаблукам ЛГБТ.

На тлі таких сумнівних чеснот може видаватись, що книга Сняданко достовірно вписується у кон'юнктурну тенденцію (для розводки лохів та рагулів), що так невтомно прогресує в українській культурі (Матіос, Шкляр, Винничук), але її рятує утопічність її твору.

Її рятує іронічна грайливість з власним матеріалом та читачем. Цей ігровий момент місцями рятує і Шкляра, і Винничука, але він зовсім відсутній у Матіос. Тут вже навіть можна писати текст про подібності у творчості ранньої Матіос та пізнього Вакарчука.

Завжди чомусь вважалось, що Океан Ельзи слухає інтелігентна вкраїнська публіка, але їх останній альбом "Земля" (як і декілька попередніх) чітко заточений під рагулів, які не знають про існування інтернету та меломанять лише ОЕ.

Таких фраєрів дуже легко розводити океанською халтурою і тут навіть можна написати, що ОЕ вирішив наслідувати карикатурний приклад своїх кумирів Muse на альбомі "The Resistance" (2009), але пафосному Вакарчуку трохи далеко до іронії Белламі.

Потім Сняданко починає тусуватись у трендовому заробітчанстві навколо сторожової вежі Майкла (Михайла Мишкала). І тут знову все на її користь, бо порівнюючи погано написане тру та перфектно вигаданий фікшн відразу зрозуміло кому відскочать усі бонуси.

Майкл ще б міг змагатись своїми пародіями з пародіями Сняданко, але його пародії взагалі не пародії і тому при якомусь наступному перевиданні "Сторожів тротуару" – цю книгу просто вартувало переписати.

Бо поки у Майкла спогади – це спогади, то у Сняданко – це технічний прийом, що зближує її героїнь з героїнями лінчівського фільму Mulholland Drive (відшуковування причетного до власної драми зближує її героїнь з героєм Angel Heart Алана Паркера).

Підліткова спрямованість Сняданко постійно самоіронізуюється, а от підліткові сентенції у сторожових вустах дорослого вуйка – це вже стрьом.

Усе це щастя сучукрліту відбувається на тлі масового падіння читацької відчитуваності текстів. Яскравий приклад такого процесу – стаття Валерія Панюшкіна "Что видел мальчик".

Текст Панюшкіна, ним яким ридало і причитало ледве не усе СНД, має не лише виразні сліди іронічності там, де цього потребує зустріч певних слів, але й загалом справляє враження позитивної маніпулятивності.

Панюшкін бавиться (можливо завдяки парі або просто відчуваючи зменшення впливу адекватних текстів на маси) з читачами. Він знає усі їх майбутні реакції і знає про те, що все так і закінчиться сльозливими коментами, а не реальними справами.

Ось поміж таких контекстів і проростає мильна опера (вічного повторення) Сняданко, що не тільки гостро відчуває потребу у break on through, але й чітко усвідомлює усю утопічність переходу to the other side.

Сняданко довго і методично вибудовує свої ідеали, щоб згодом натхненно та детально їх зруйнувати. Міжстатева війна за контроль (владу) зі своїм стартовим розмежування Добра (Ж) і Зла (Ч) закономірно впадає на фініші у саморуйнування.

Приходить секс і в цьому ідеальному світі мильної опери починає вилазити різна чортівня.

Це лише на початку Сняданко так кокетливо акцентується на неправильності, не-традиційності, інакшості жіночої краси. Наголошує на невідповідності чогось справжнього модельним бажанням чоловіків.

Чоловіки взагалі не цікавлять Сняданко і на цій війні вона користується вбивчим слоганом "Добрий чоловік – це мертвий чоловік". Чоловіки методично та іронічно упосліджуються, перетворюються на предмети домашнього вжитку. Вони опобутовлються негативними характеристиками (рум'янець Рудольфа розливався, ніби борщ на скатертині). Їх найбільший гріх – неохайність (щось неконтрольоване).

Сняданко карнавалить звичну картину світу і відтепер це чоловіки – хтонічні, істеричні та хаотичні істоти (навіть Кличко), а жінки – божественні створіння, ангели світла. Поки її чоловіки бічним зором шукають нірку, то від посмішок її жінок світло здається яскравішим.

Повна втрата (смерть) чоловічого авторитету підсумовується у Сняданко цитатою про те, що "складені на грудях руки додавали Лисенкові чогось майже домашнього, затишного".

У "Фрау Мюллер" є лише три позитивні чоловічості. Це професор Мікшунеску (напевне тому, що сліпий), батько Соломії (лише до камінг-ауту) та галантний поляк, що так полуничково грав пані Марію та гречно не кінчав доти, доки та не навчилась отримувати оргазм, а не симулювати його (це натяк на стосунки вихованої Європи і затурканої України?).

У зеніті чоловічого опускання не варто забувати і про карикатурність жіночих персонажів Сняданко з їх тотально пружними персами та міцними сідницями. Сняданко нанизує усі ці перса та сідниці у коралі шлюбних оголошень з їх банальністю, обмеженістю та приреченням.

У "Фрау Мюллер" немає нічого з того, що чомусь ще й досі називають відвертими сценами. У книзі Сняданко немає жодних анатомічних подробиць кунілінгусів, жодних вагін та кліторів, жодної хореографії поз та веселкових описів багаторазових оргазмів і різнобарв’я фонтануючих на далекі відстані сквіртів.

Головна героїня Христина – майже свята (не вміє брехати прямо в очі), майже ангел (незаміжня і без дітей) і у неї є Божий дар (що завжди є іронічним). Вона настільки чужа цьому жорстокому світу, що у неї постійні алергії та проблеми зі шкірою.

Вона літературний герой і тому, місцями вона Шерлок Холмс. Евина машина збиває її на переході і відтоді вона трохи аутистка, наче герой фільму Being There Хела Ешбі.

Саме тому вона рівняється на зубну лікарку зі золотим зубом, а її перший лесбійський раз з Соломією, наче вологий підлітковий сон, наче мелодрама – остання знає усі її тріщинки і саме тому, читає усі її думки та вгадує усі її бажання.

Саме тому Христина думає банальними фразами отих відвічних дівчачих авторитетів (книжок та фільмів): "щоразу, коли вони кохались, це було так само інтенсивно, незвично й виснажливо, як уперше", "жінки більше були схильні відчувати невисловлене й відчитувати потаємні знаки тіла", "жінки були уважнішими та ніжнішими, чутливішими до натяків, частіше були готовими для гри, значно більш винахідливі, ніж чоловіки".

І саме тому на піку ідеального вознесіння Христини й відбувається її падіння. Ідеальність завжди підозріла, а бездоганність – завжди злочинна. Терапія холодної та раціональної Христини відбувається під гаслом "Закордон їй допоможе" і вже незабаром виявиться, що вона не тільки хропе та має щілину між двома передніми зубами, але й скрегоче вночі тими ж зубами.

Сняданко міксує Святі дари і червоноградські шкарпетки, педагогіку з вроками, а психологію з йогою. Блукає лабіринтами у нескінченних пошуках балансу між самоконтролем та відпусканням тіла.

Лесбійство головних героїнь (Христина, Ева, Соломія) – це суцільний травматизм. Вони травмовані мамами, татами, бабцями. Вони потребують примирення зі собою, бо над ними постійно висить "тривожне відчуття втрати контролю над своїм тілом". Вони потребують кастрації як усікання усього репресивного (батьківського та материнського).

На утопічність такого прожекту вказує назва книги, що відповідає за недоробленість, брак чогось. Тому тут традиційно всерається невістка, а фінал такий кінематографічний. У серіалах це називається cliffhanger, або як кажуть москалі – на самом інтірєсном мєстє. І тому тут обов'язково має бути to be continued.

Для "Фрау Мюллер" є дуже важливим оте передчуття зрушення відвічних пластів, дорослішання, необхідності виходу за стереотипи. Передчуття нових територій, нового розуміння та нового діяння. Передчуття ери милосердя, ери Верді. Зважаючи на Еву та Христину, потрібен перехід (біблійною мовою) від Закону до Благодаті. Потрібне нове небо та нова земля.

Поза тими перипетіями Сняданко ідеально тримає ритм та відзначається майже повною відсутністю зайвих слів у книзі (невичитаностей лише дві: "на Паску", а не "на Пасху" (ст. 16) та "окрестру" замість "оркестру" (ст. 286)). Вона обережно вводить сленг (мінімально лажанула з "попуститись" вперше на 152 і знову чомусь на 166 сторінці) і матюки.

Також у досвідченої журналістки Сняданко немає проблем з іронією та самоіронією, на відміну від більшості вкраїнських блогерів (цих утопічних рятівників української журналістики), які відразу опинились у ступорі після старту.

Так, наприклад, UaReview Романа Голубовського дуже швидко втратило свою фейкову актуальність і потребує перезапуску, а Роман Вінтонів (та його Майкл Щур) дуже швидко забрів у тупик зі своїми гандонами.

Уникне Сняданко й привласнення "Фрау Мюллер" ЛГБТ-спільнотою. Ключовою фразою книги є утопічна думка професора Мікшунеску про те, що "Патріархальна модель зникне разом з модою на тоталітарні режими".

Та зважаючи на навколишню тоталітарність та політкоректність (що так дубово воює з людською недосконалістю, хоча навіть сам Христос не зміг її подолати повністю) репресивна модель не зникне ніколи.

Жертви стали катами і ось вже й ЛГБТ-спільнота проповідує через шоу-бізнесові техніки (як, наприклад, плаксивий товариш Лось), бо апеляції до вищості через маніпуляції, підміну понять, узагальнення та пересмикування і є тоталітарними та патріархальними рисами (читай істерики 3 базарних баб на Телекритиці).

Деякі геї та лесбійки забувають про людську недосконалість (що завжди усе паскудить) і чомусь вважають себе надлюдьми, які прозріли світло істини поки забиті гетеро блукають у полоні допотопних уявлень. Вони свідомо ідуть на пропагандний конфлікт, а їхні аргументи своєю забиченістю не відрізняються від аргументів гомофобів лише тому, що це дасть більше грантів та дивідендів.

Тому десь трохи наближені до істини і догналіти зі своїми плакатами про гомодиктатуру.

Звичайно, що і в шоу-бізі бувають свої винятки, як то: I Love You Phillip Morris, Orange Is the New Black чи Behind the Candelabra. Та чи багато народу з ЛГБТ пам'ятає слова мудрого Лібераче: "як можна бути геєм і святенником?"

І поки ЛГБТ чухається з відповідями, то для усіх читачів цієї мелодрами звучить не глибокий бундесний андеграунд Fetish Park "Moja Sestra" (який би чудово пасував до усіх підземель німецько-вкраїнської дружби), а нев'янучий хіт Tic Tac Toe "Warum". І чому, власне, не варум?

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.