Fraze-Frazenko "Безсмертна класика" (2020)
Глупа карикатурка на реп від когорти галицьких інтелектуалів з брутальними понтами.
Львівський режисер, поет та перекладач Олександр Фразе-Фразенко навіщось випускає альбом "Безсмертна класика", де він безбожно карикатурить реп своїми трешевими текстиками.
Альбом "Безсмертна класика" важко назвати репом. Це взагалі не реп, а якась інтелектуальна нудота, що переходить у спокен-ворд з примітивними гегами та диким пафосом. Якщо далі розвивати тему карикатурки на реп, то Фразе-Фразенкові варто задуматись про долю сихівських Flight of the Conchords (чи The Lonely Island), тим більше, що кос-анатольську пародію на Америку Сhildish Gambino для Вови зі Львова він вже зняв.
Своєю клаустрофобією він тягне десь у бік проєкту Brat, але Гріша просто кращий поет, навіть віртуоз слова, який може актуально стібати культуртрегерів. А у Фразе-Фразенка дубова читка та дубова поезія. Ні стьобу, ні вайбу, ні сексу. А ті тупенькі фіти з якоюсь Оленю Янковською, то посестра нового трешу співачки Maruv про свою кіску. Тому згадувати тут Death Grips чи Run The Jewels навіть не варто. Не слід біля цього псевдорепу дивитись і на JPEGMAFIA, Slowthai чи Scarlxrd. Словом, не Кровосток він інтелектуальненький зовсім.
Свого часу нещодавно десь собі деякі галицькі інтелектуали згадали, що життя вже майже промайнуло, а хуліганки у ньому як не було, так і нема. Ну, і щось там собі таке вони й почали імітували, поки їх незабаром не попустило. Схоже, що в галицьких інтелектуалів це спадкове, циклічне та клінічне явище.
У цих нудних аматорських понтах ("клади хек на них") занадто штучний брутал. Як на поета та перекладача він погано чує слово, його звуки та свої графоманські дотики. Пафосний треш заводить його на територію Другої ріки ("Все твоє"), де з подібним маразмом рендомних фраз він відразу може починати писати разом з Вовою зі Львова партійний гімн-маніфест для партії Свобода ("Де я є") про світлоносних борців з фразочками типу, "екстаз відчувають лише творці" чи "уперед ідуть із вогнем в серцях". Фігасє пацанчики у прєлєсті, овва, де ще й Бога згадують немудрим словом.
У типу скандальному треці "Смокчи", де він намагається наздогнати позавчорашній день, йому краще не матюкатись, бо це вже занадто фальшиво для такої чуттєвої душі поета. До легкості Двісті Boys йому далеко, і якщо всі ці його потуги щось й нагадують, то школотну збірку обсосів "Львів.Доза.Порно". Карикатурний бунт "Визвольна війна" більше нагадує букварик для маляток, допотопний маразм. І тут немає нічого такого дивно у цьому його дуеті з Вовою зі Львова, оскільки хоч якийсь позитив у творчості останнього можна відшукати лише у фіті дзідзевого "Павука". Вова зі Львова навіть у своїх треках з Елея схожий на білку Сенді з Губки Боба, яка змушена жити на дні моря у бульбашці, а виходити з неї лише у скафандрі. Отак і Вова своїми сихівськими інтонаціями та текстиками ніби живе у чужорідному, ворожому саунді. І так не лише у музиці, можна ще згадати його косплейчик Рауля Дюка у бездарному фільмі Побачення у Вегасі.
Фразе-Фразенко ні разу не репер. Якщо Жаданові варто перейти зі свого пацаватого ска на млосне еренбі для дівчаток, а Андруховичу швидше сплигнути на софісті-поп, то Фразе-Фразенкові, у дусі сродної праці, може краще перейти на якісь ліричні баладки попса-року? Або вже взоруватись на Паліндрома своїм пародійним сексапілом у горлі.