Допотопна та нудна халтурка від легіону чемненьких авторів, які у своїх куцих фантазіях з інших міст України навіть на кілометр не підходять до чогось львівського на споді.
Реклямна розчепірка книжечки "Львів. Доза. Порно" вже звично для сучукрліту обіцяє щось жахливе та потворне про святий Львів, але насправді вже традиційно являє світові звичайнісінький пук у теплу водичку, знуджену суходрочку. Для хоробрості тут ще поруч так по-панібратськи згадують про Бодлера (а де тоді Лотреамон чи Артур Краван?), але немає у цій збірці нічого відвертого, провокативного чи контркультурного. Жодної хуліганки, іронії чи сатири. Одна лиш банальна графоманія а-ля "Львів – одне велике ліжко" якогось Сергія Топольницького. Стерильна та чемненька нудота (попри всі матюки) для школоти від школоти про, типу, секс, наркоту, геїв та вбивства у Львові.
Звісно, що література подібної тематики потрібна у Львові, але ж не такої калічної якості. Тут майже немає нічого смакувати (є лише один виняток). Завзяття цих школотних обсосів у своїх задротських фантазіях вистарчає лише на два абзаци, але ж нині мода така, що кожне чмо може видати свою книжечку. Зі всіх цих анекдотиків на туалетних дверцятах можна спокійно було видати якийсь журнальчик цього безплідного ґвалту та продавати халтуркою за 30 гривень у базарний день.
Всі ці прогресивні вуйки безнадійно відстали від життя у своїх бездарних спробах зазіхнути на святий Львів. Едічка іздох. Жижек вже навіть почав рачкувати з ЛГБТ. Радянський фільм Погань (1990) про наркоту у Львові їм не наздогнати навіть у снах, але добре, звичайно, що хоч раз вони втілили на цих сторінках бодлерівські заповіти про лесбійок. Напевне десь на початку 90-х років минулого сторіччя подібна збірка і дала б у Львові якогось фурору та шкандалю, але точно не в 2019 році.
У третій частині мультфільму Історія іграшок більше саспенсу, ніж тут, а перша частина своїми ляльками-покручами переплюне всі жахіття цієї збірки новел. Дісней вже мультики для дітей почав малювати про країну мертвих (Коко), Кораліна від Laika Entertainment ще коли була, а вони, наче Пилип з конопель зі своїм відсталим "Львів. Доза. Порно". Другий сезон серіалу Anne with an E за мотивами "Енн із Зелених Дахів" за кількістю гейськості на квадратний міліметр моментально обганяє цю убогість видавництва "Дім Химер". Бідна Люсі-Мод Монтгомері вже замахалась крутитись у гробівці у такому посиленому турборежимі. А є ще ж квірна лінія у прекрасному серіалі The Durrells за мотивами книги "Моя сім'я та інші звірі" Джеральда Даррелла. А мультсеріал Джеймі-щупальця на Плюс Плюс з серією, де Джеймі не хоче одружуватись з принцесою з іншої планети і тому перетворюється на дівчинку. Але тій принцесі по-барабану такі трансформації, бо вона прямим текстом заявляє, що на її планеті нема жодних проблем з одностатевими шлюбами.
А де у збірці "Львів. Доза. Порно" хоча б якийсь шматочок цікавих збоченств. Її автори мляво волочаться за Бодлером, знуджено дрочаться на мертві форми, і це хоч якась некрофілія (окрім новели "Я, Лілія"). Чемні хлопчики та дівчатка чемно грають свою роль, і тому так нагадують екранізацію-халтуру Порядна львівська пані. Стають у прилизані пози. І з таким матеріалом самі нагадують селюків, які випадково потрапили на гей-вечірку.
Празький студент в екзилі Толік Ульянов якось заявив, що найбільших адекватів у нинішньому світі можна відшукати лише поміж лівачків. Схоже, що Толік ще той хохмач (самопародійний, як і Марта Гаськи Шиян), оскільки чогось адекватного у цьому інкубаторі бездаріїв-гречкосіїв на сторінках "Львів. Доза. Порно" годі шукати. Тупеньке бикування до релігії чи побожного Львова їм потрібне лише для того, щоб хоч якось підняти з обдертих колін свій статус у власних очах. Без цього уявного противника вони ніхто. Вони нікому не потрібні зі своєю провінційною графоманією, тим вторинним дріботінням біля сексу чи наркоманії. Бунт їхній сміхотворний. Їхні світи ніяк нині не перетинаються.
Кожен з цих світів використовує супротивників лише для мобілізації власної спільноти, і вони взаємозалежні лише в цьому реклямному аспекті. Кожен з них вважає лише себе сакральним носієм світла істини. І якщо раніше все це закидали лише релігійникам, то нині всі ці секулярники перебувають в аналогічній ситуації. Лише вони свідки єдиноправильної віри, і це вони вирішують, хто живе праведно (толерантно), а хто грішить і тому палатиме у пеклі (тут Гасьці Шиян треба нагадати, що Свідки Єгови – не християни). 8 березня у Львові – це зібрання нових мучеників за світлі ідеали, які лише інколи виходять на сонце зі своїх криївок, тому що на вулицях їх відразу можуть спалити (чи роздерти звірі) за визнання символу віри. Без сміху читати інтерв'ю цих нових місцевих світочів (геїв, лесбійок, поліаморів чи чайлдфрі) особливо важко, особливо останніх, там, де вони лише собі присвоюють акти свідомої дії (тому що всі інші лише по зальоту).
Дивно, що в цьому переліку лівих авторів, які так бикують до Львова, нема деяких місцевих переселенців-толстовців з фейсбука чи, наприклад, російської поетески з Омська Галіни Римбу, яка свого часу перебралась до Львова, щоб в компанії русскагаварящіх збиратись в львівських квартирах та тримати поетичну свічку під коциками. Її поезія "Секс-пустиня" з легендарними рядками "Сотни зверей придут трахнуть меня. Сперма тигра подымается к облакам. Обезьянки лижут мой клитор..." могла б трохи підняти посередній рівень збірки "Львів. Доза. Порно".
Несподівано тішить у цій книзі лише новела Радія Радутного "Колись", яка взагалі незрозуміло, що тут робить, оскільки жодним боком не стосується Львова. Радій – це майстерний рівень, бо всі інші пишуть настільки перелякано, наче бояться, що зараз їх зловлять за якесь дрібне хуліганство, типу, обісцяли чийсь паркан. Літописні зомбі Радутного перегукуються на цій території з радянським фільмом Данило – князь Галицький (1987), і це майже відразу готовий сценарій серіальної відповіді корейському серіалу Kingdom в антуражах Київської Русі. І саундом сюди б Cindy Lee "Lucifer Stand", щоб чути було відьмацьким перегуком з фільмом Балада про доблесного лицаря Айвенго (1982).
Штовхає цей потяг школотних ноунеймів локомотивчик з, типу, відомих персонажів-гедлайнерів: Шиян, Українець, Шинкаренко. Гаська Шиян тупо продовжує свою самопародію з роману "За спиною" з тим тривіальним ню перед церквами чи черницями. Це навіть не новелка, а якась гумореска про секс-працівницю в тумані, де лише бракує згадок про фільм Irina Palm (2007). Графоманія міксується з позавчорашнім днем ("розкабанілий свободівський бугай"), де вона ще б про КУН згадала, і накривається зверхнім бикуванням на безпечній відстані. Йой, і така вся толерантна цьоця навіщось вживає слово "підарасити", і тому для покращення нудотності її мастурбаційної лірики можна їй порадити трек Kacy Hill "Like A Woman".
Праведного захисника банального заробітчанина Грехова (де ні мистецтва, ні провокації) товариша Остапа Українця вистарчає лише на 2 хвилинки психоделійного мультика з елементами горору (а-ля Repulsion), який вже зняли наприкінці 80-х під час розпаду СРСР.
І так, Zoom під час чуми вже можна побачити в японському еротичному аніме Kanashimi no Belladonna 1973 року.
Усе інше, як і майже все попереднє, навіть не може нормально простібнутись у своїх хутірських натяках на сюр чи абсурд у цих поспішальних графоманіях. Лише на міліметр щось цікаве виникає у поетичній некрофілії Віктора Лукіна (але краще б він читав далі Стефана Грабинського), хоч якась дещиця розуміння музичних процесів є у Володимира Кузнецова, і лише дрібка фантазії у Ігоря Журавля. Всі ці косплеї Гантера Томпсона (Квітка Зубаста) не працюють навіть як пародія на тусовочку сучукрліту, а в пиріжках Шелковенка та Денікіна банально бракує Подера. Допотопна маячня Трощина. Лесбійська графоманія Ірени Хармс з розпашілою лірикою благородної постави, яка смердить козлом з гофрованим стручком, і Сарна Яблунева зі своїм коником "він дивився у її очі і кінчав".
Автори збірки "Львів. Доза. Порно" халтурять безбожно, і ось вже з кіномана (йопта) Максима Деккера, який передивився серіалу The Night Of, вилазить дютюктив про "злиплі лобкові джунглі" на Сихові. І тут вже треба просто зрозуміти, хто більший торчок – персонаж новели чи його адєсскій автор, якому ввижається на Сихові у 2014 році магазин "Лукошко"?
Постапокаліптичний Львів Дімки Ужасного та Сергія Каменчука також тхнуть бездарним косплеєм. Зомбі-апокаліптична гомоепідемія першого достатньо примітивна на тлі його орієнтирів-коміксів. Каменчук згадує Людську багатоніжку (і, напевне, дивився The Purge), але все це вже обстібав Сет Роґен у This Is the End (2013). А ще ж є The Bad Batch (2016) про постапокаліптичну дівчинку між канібалами та наркоманами зі спеціальним призом журі на Венеційському фестивалі. Але стопе, стопе (як каже Гріша Козловський), хіба не видніються поміж старих постапокаліптичних коміксів про пустельні банди, які ґвалтують та вбивають все підряд, вушка графоманського омажика коміксу "Crossed" Ґарта Енніса, автора Проповідника та Хлопаків (Сет Роґен знову приклав свою руку до серіалів за їхніми мотивами)?
Застаріла проза збірки "Львів. Доза. Порно" нудно б'ється головою об голограму Львова, і схоже, що ці неуки неуважно дивились серіал Молодий Папа під час розмови Ленні з модним письменником. Нічого шокового чи просто по-приколу тут немає тому, що старі атеїсти добре знали з чим вони воюють, а ці, нові, навіть про це не здогадуються. Вони тупі, якби сказав сатірік Задорнов, просто тупі.
Саме для них й лунає трек французького дуету Paradis "Miroir (Deux)", а увесь кагал псевдободлерівських задротиків міг би відразу переслухати весь їхній альбом "Recto Verso" (2016) на рожевенькому дозвіллі.
Приєднуйтесь до нашого нового каналу в Telegram
Підтримай журналістів ІА Варіанти
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
