Львівський гурт Granat Garden втікає у далекі світи від асоціацій з рекламою рокнрольних піцьків.
Новий мініальбом Granat Garden з концепціями, мантрами та переконаннями на тему ілюзорности людського буття.
Львівський гурт Granat Garden після мініальбому "Love Tribute" (2023) про Велику Любов намагається утекти у метафізику, щоб знайти щось справжнє у собі. Намагається відкинути всі репресивні пута оточення своєю любов'ю до збільшеного та розширеного.
Після березневого треку "La petite mort", де вони оспівували оргазм своїм посткоїтальним смутком (не Серж Генсбур, але най буде), здавалося, що вони триматимуться свого та підуть ще далі.
Адже той потаємний сад, мон амур, у їхній куртуазній риториці з огляду на всю лірику "Love Tribute" – ніщо інше як Піхва. Омріяний предмет хвилювання та зітхання, сакральна річ. Край великої Любови, який стікає молоком та медом. Джерело води живої, неземного раювання та нескінченного безсмертя.
На майбутньому альбомі, який би можна було відверто назвати "У поета поміж ніг висить яблучний пиріг", їхні ліричні герої піднесено б співали про те, як вони будуть вічно шпехатися у тих райських кущах безперестанку, щоб зранку роса виступала лише на вовні, а на всій землі було сухо.
Як співає великий Марвін Ґей у своєму безсмертному хіті "Let's Get It On": "Stop beating 'round the bush, hey. Let's get it on, ooh, ooh". І це чиста правда, для чого стільки блукати навколо (хоча там, звісно, є стільки довкола чого), якщо вже потрібно всередину?
Нічого такого наразі не буде. Новий мініальбом "Totallygone" намагається відгородитись від асоціацій з рекламою рокнрольних піцьків на "Love Tribute" усілякими концептуальними мантрами про саморозвиток на 9-10 хвилин. Власне, особливого розвитку тут майже нема, скільки не згадуй мантри, сутри чи самого Алена Ґінзбера. Жодного тантричного сексу чи концентрації на пупці.
У цих чемних маніфестах з фразами на кшталт "Завжди всередині себе шукати" чомусь постійно здається, що музику їм ставить Вакарчук, а вимову – Хливнюк ("По шляху іти"). Попри майже цілковиту відсутність романтичних штампів, а це справжнє досягнення цього мініальбому, їхні претензійні млості періодично можна ставити обабіч гурту Скай ("Білий безкрай").
Ні психоделічне, ані прогове чи фанкове ніяк не може приховати їхню еротичну покинутість у тих стражданнях за крок до весни ("Кілька секунд"). Ще можна зрозуміти у них щось вакарчукове-йоркове біля рядків "дотик осені жовто-сміливий до дна", але навіщо їм там театралізовані асоціації з аматорами з МУРу чи гуртом Nazva ("Колір осені", "Totallygone")?
Вокаліст гурту Granat Garden, до речі, якось ще наче грав у фільмі Король Данило (2018), де навіть щось таке було з галицькими посланцями у гаремі. З його парсуною справді варто лише про секс й співати цим рок-н-ролом. Потрібно лише відшукати притомну лірику та забути про чемні інтонації.
Натхненням йому у цій майбутній мандрівці нехай стане хіт "Golden Brown" гурту The Stranglers на альбомі "La folie" (1981).