Відверто ніякий альбом дніпровського артиста, якого якось записали в аморальні авторитети.
Вже другий у 2024 році реліз репера jockii druce, де він нарешті остаточно возз'єднався зі своїми крихітними дрюсиками.
Якщо раніше jockii druce хоч якось вивищувався над усіма іншими, то нині він вже такий як усі. Після його особливої любові до маленької людини на альбомі "trashhouttttttt" (2024) усе це дійство має стати його коханим ідеалом.
У репі йому, здається, завжди було тісно. Якщо вважати його новий альбом хоч якоюсь пародією на український реп ("2005"), то щось подібне десь вчора, здається, випустив Кречет. Його дріботіння у якихось ширших масштабах ще не так впадало в око та нині він вже так чеберяє Дніпром, ніби Коноплянка у Клужі. Він матюклива версія Клавдії Петрівни.
Усе це нудно навіть як поколіннєвий пофігізм, якийсь начебто дрібний протест чи пророча самодесакралізація ("Шо ви шпана"). Йому, як виявилось, нічого особливо сказати ("Туди – сюди"). Його начебто іронічна банальщина нагадує багато кого ("yy yuh druci boi", "I Wanna Frool"), а свого приватного лірика він ще якось соромиться ("miu bagg"). З чогось умовно притомного на альбомі можна згадати хіба трек "Весь у чорному".
Зі своїм кислотним саундом йому б відразу піти у гурт Тиск вокалістом ("Кефірчик"). Там би він міг хоч трохи розвернутися вшир своїм богатирським плечем та збільшити масштаби свого дріботіння.
Фінальну коломийку про гейропу "Єврокрем" вже якось зовсім важко назвати чимось провокативним чи епатажним навіть на тлі Вєрки Сердючки чи Злого репера Зеника. Це доволі беззубий трек навіть після деяких релізів Клоннекса. Його згадкам про Едуарда Лімонова відразу пряма путь в альтернативний світ бородатих анекдотів у Львові за п'єсою Дмитра Корчинського – треш Віденська кава (2022), де якраз бракувало задроченого Едічки наприкінці.
Самому ж Дрюсу на кінець можна лишити хіба трек "Woo" з альбому James Blake та Lil Yachty "Bad Cameo" (2024). Енджой.