Другий пешн та фешн гурту Kadnay навіщось витрачає всі свої таланти на монатикові танці.
Соульному релізу Дмитра Кадная та Пилипа Коляденка вкотре чомусь вистарчає енергії лише на мініальбом.
Якась дивна дивина розбиває другий альбом гурту Kadnay на дві частини та акустичні бонуси заради невідомих ефектів. Ще якусь частку своєї соульної краси вони віддають для монатикових танців, хоча давно його вже взули вздовж та впоперек.
Гурт Kadnay існує з 2012 року. За межами гурту діяльність Кадная варто пильно шукати в інтернеті, а ось Коляденко у проєкті Phil it плекає навсібіч атмосферу австралійського артиста RY X. У Bon Iver, до речі, якраз вийшов новий альбом тихої радості, також новий реліз бонівересок з'явився й у SYML.
Розпочинав гурт Kadnay з англомовного та російськомовного інді на альбомі "Kadnay" (2014). У діапазоні від The xx до Моторами та деяких інших прифанкованих речей їхній еротичний фешн та пешн можна назавжди вважати у мільйон разів кращим, ніж усе, що робить гурт Tvorchi. Також вже там можна зафіксувати деякі фолкові потяги Коляденка, які згодом знайдуться у проєкті Phil it.
Мініальбом "23Floor" (2016) ще тримався трохи мінімалізму The xx, але вже думав про блискучий електропоп та рнб. У чомусь схожому на софісті-поп вони б спокійно могли здолати трійцю з гурту Ziferblat своєю еротикою.
Україномовний (і трохи англомовний) мініальбом "Відчуваю" (2017) більше вбік рнб можна вважати найкращим поміж їхніх EP. Привіти Дорну ("Tilo"), особливий привіт Монатику ("Життям"), суперхіт "Відчуваю" та значно краще поводження з текстом, аніж у проєкті Phil it у треці "Колискова".
Млосне рнб на україномовному мініальбомі "Полон" (2019) вже зовсім робило Монатика зайвим на тутешній сцені. Навіть аж занадто у цілком зайвому там треці "Крапкакома", оскільки на попередньому EP вони вже з'їли його цілком та повністю. Навіть їхній коучинг про силу Всесвіту ("Вір у себе") не настільки стрьомний після його проповідей зважаючи на силу їхнього таланту.
Після такого, здавалося, працюй собі спокійно. Записуй колаби з Cape Cod та фільмуй сексуальні відеокліпи на радість усім фанаткам і фанатам. Та з альбомом "Квітами на глибині" (2025) відбувається якась дивна дивина.
Їхньої енергії вистарчає лише на соульний мініальбом ("Імерсія", "Квітами на глибині", "Магія", "Ne me quitte pas", "Outro"). У чомусь з цього матеріалу вони могли б стати конкуренцією Толочному, у чомусь знову гурту Ziferblat, а в деяких моментах ними мусив би трохи пишатися Марвін Гей ("Магія").
Там, де немає жодних згадок про Монатика, все просто чудово ("Ne me quitte pas"). Для чого вони й досі тягнуть його за собою у чомусь прифанкованому ("Все на світі")? Монатик тут зайвий. І згадувати про нього тут зайве.
Навіть стібатися з нього за такої артистичної переваги – то вже якийсь трохи гріх, прости Господи ("МаХат МаХат"). Ще два треки вбік чогось більш попового взагалі не лягають на загальну концепцію ("Запах твого волосся", "Всесвіту танок"). Могли б спокійно їх віддати Пивоварову на поталу.
Найцікавіший момент альбому "Квітами на глибині" (2025) у тому, що найкращими його епізодами стають чомусь акустичні версії їхніх міжальбомних синглів, які всі вже чули в оригінальному виконанні ("Тобі").
"Відпусти" є найбільшим хітом цього альбому, проте вони його чомусь навіть трохи соромляться. Чому? Через той соульний відгомін Ківануки? Було б чим перейматися з таким голосом, зважаючи на те, довкола чого вибудовується дискографія проєкту Phil it.