Київська подражатєлька львівського гурту Один в каное, який подражає австралійському колективу Angus and Julia Stone.
Київська виконавиця Марія Кебу імітує на своєму дебютному EP "Emotional tone" львівський колектив Один в каное для невідомого науці ефекту.
Не можна, звісно, сказати, що подібна імітація імітації є якоюсь специфічною фішкою нової української сцени. Таке інколи трапляється та швидко десь зникає пробою пера. Є у тому феномені якесь невиправне блаженство, свята простота банальних текстів та емоцій, якийсь надзвичайно далекий відгомін юродивості.
Львівський гурт астенічного плину та стану Один в каное вже має на наших теренах декілька маленьких випадків подражанія. Це, наприклад, донбаський проєкт Promsonya, а також ще одна вкраїнська виконавиця, яку інколи можна почути саундтреком у новому українському кіно, але чомусь важко згадати на ім'я. Ще одним адептом львівської школи нензуватої скалічености стала навіщось й київська співачка Kebu.
Клятий Гугл видає на Kebu такого собі чувачка Kebu, який грає ретровейв та інший нью-ейджевий захмар на веселці, а ось киянка Марія Кебу чомусь взорується своєю ритмікою, інтонаціями та станом на гурт Один в каное, який інтенсивно косить під австралійський колектив Angus & Julia Stone. Подражаніє це в Один в каное зі свого боку достатньо збочене, оскільки в Angus & Julia Stone є не лише сум, але й іронія, а також цирк з театром (згідно з стилізованими параметрами фолку), і точно немає того субтильного бажання вокалістки Швайдак стати безвладним овочем у жорстокому навколишньому світі.
Це виття без каяття ніколи не доведе до пуття, а тому увесь дебютник Один в каное так легко назвати причитальними частівками (важко назвати цю пародію коломийками). Лише на цьогорічному альбомі колектив Один в каное десь трохи отямився від летаргічного сну та почав давати хоч якусь іскру іронії у своїх піснях. А в Angus & Julia Stone, до речі, ще цікаво зауважити химерний перегук на початку живого виконання треку "Just a Boy" з дебютника "A Book Like This" (2007) з класикою Тріо Маренич "Котики вербові".
У Kebu на самісінькому початку її фолку ще десь може здатися в одному вусі Jose Gonzalez, але далі там всуціль овочеве тління Один в каное з народницькими впливами та текстами ("Chom"), де банальна лірика ("Ty") ще й дає навіщось тую манірну безплідність достатньо фальшивої атмосфери виконання (попри всі відполіровані деталі). Усім цим Kebu на диску "Emotional tone" нагадує ще один львівський колектив – Jonathan Livingston, цих бездарних місцевих імітаторів божественного голосу самої Аноні (колись Ентоні Гегарті) з Antony and the Johnsons.
Услід цим імітаторам Kebu ще хоче дати якогось дарку ("Imya", "Bud"), місцевого, мовляв, Твін Піксу з відьмацтвом (може навіть, що біля місцевої горе-співачки Mokosha), але вона не зовсім американка Ребека Дель Ріо у своєму манірному квилінні пораненою чайкою чи австралійці The Paper Kites на альбомі "Roses" (2021) або австралійці Parcels на альбомі "Day/Night" (2021). Усе, що вона може досягнути своєю плакальницею на межі божевілля (але без цирку), можна назвати пародією на колектив Dakh Daughters, який цьогоріч нарешті почав злазити з печі після віковічного сну.
Тішити на "Emotional tone" може хіба що мінімалізм цього баналу, оскільки не зовсім зрозуміло, навіщо країні ще Один в каное. Навіщо ще один імітатор імітатора, який миттю може переорієнтуватися, наприклад, на Boy Scouts.