Галицький пуританин ніяк не може вивести з себе дустом дух російського репера Оксімірона.
Популістичний месія з альбомом сакральної місії для простих людей, а також всілякої хвільозофії та квазірелігійної банальщини.
На обкладинці нового альбому псевдорепера Хаса поміж ягняток бракує ще лева під Деревом життя, який би їв солому, що та худоба. Усі мають узріти, що той лев – то є сам Хас. Він майже увесь у білому, що той праведник, якого окропили гісопом.
Альбом "Друге Пришестя" він чомусь називає продовженням альбому "Дикий кач" (2019). За цей час годі було сподіватися на якісь зміни у його чемному галицькому моралісті. З цієї відстані подібна естафета видається ще більш надуманою, як і вся творчість Хаса. Там він з понтом хтів давати самого Емінема, хоча був лише трешевою посестрою альониних супів з певним відгомоном російського репера Оксімірона.
Його комічні потуги завжди важко було назвати репом. Репом це може вважати хіба Оля Цибульська після своїх заяв про Вєрку Сердючку. Ці снодійні бздури Хаса нікуди не щезали на мініальбомі "Історія старого лева" (2022), альбомі "0322" (2023) чи мініальбомі "Блюзнірство" (2024) і це був ще один епізод зустрічі секулярних неуків та немовлят у вірі в українській музиці.
Досі дивує той неймовірний факт, що у нього ще не було жодних богомільних колаб з Мішою Правильним, Отоєм чи Псюком. Українські пташки вже зачекалися його проповіді разом з блаженними місіонерками alyona alyona та Jerry Heil.
На пафосному альбомі "Друге Пришестя" псевдорепера Хаса (нехай для всіх тутешніх пуританців це буде попреп) якось можна праведно почути щось таке, що він (чи його ліричний герой) є філософом, який косить під дурника.
Якщо він і приходить десь звідтам до простих людей, то лише для того, щоб невміло поєднати святе та грішне. Хас і до того був занадто літеплим для чогось подібного, а тут вже зовсім просто ніяк. Якщо не сентиментальний шансон, то російський репер Oxxxymiron.
Його набундючений герой, який нікому нічого не винен поміж пустелі бездуховності, страждає кітчем поміж плаксивих історій про важке життя та його шрами ("До зими", "Пробач", "Забудь").
Надутим павичем вдає з себе мачо і навіть не зауважує того моменту, що Марія Бурмака вже зовсім потерпає поміж його банальщини. Закономірно, що його псевдофілософська графоманія породжує у цьому стані хіба всіляку псюківщину на кшталт "а душать не перлини на шиї, а перли ртуті". Що? То якийсь натяк на "Владімірскій централ" Міхаїла Круга?
Треп чи дрил взагалі не для нього. У них він наче опудало на вітрі. Навіть начебто сатиру про сучок та файні льоди він заводить на терени клішованої нудоти, щоб відчути себе якимось героєм ("Шантаж").
Російського репера Оксімірона з нього не витравити навіть дустом, хоча популістом той, здається ніколи й був ("Дикий знову тут", "Досі живий", "Так не чесно"). Усіляка патетика Хаса – це готова самопародія, доля всілякого епігона.
У кумедному треці "Дикий знову тут", що так нагадує "Спантаннає самавазгараніє", за рядками "Я зник на роки – більше! Чисті думки – грішні! Ті діти писали вірші, але ніхто не заповнив нішу. Я тихо просив тиші. Свідок мені Всевишній. Я хотів хату і вишні. А не сади Вавилона заввишки" відразу йде щось на кшталт ретроградного сексизму "Коли буде від ХАСа віддача? Де буде локація качу? Та на афтепаті, VIPка двері закриває. Сука соками стікає – то дівчача вдача", де він ще й, здається, намацує у собі маленького трампика услід за Гонею.
Розбурхане месіанство Хаса є суцільною ілюзією. Бульбашковим пшиком. Це ціла істерика, де він вже готує заповіт після себе та розбудовує пам'ятник самому собі ("Так не чесно"). Він настільки допотопний у своєму прагненні ("Брат, я настільки емпат, що навіть стрипухам дивлюся в очі"), що навіть панч "Влітаю в твоє місто. Піді мною ослик. Дарованій кобилі даю в рот наосліп" важко назвати блюзнірством зі всіх його попередніх бажань.
Фінальні модуляції під щось начебто хтиве та величне лише видають у ньому звичайного епігона. Він занадто дерев'яний для чогось такого чи тонкого на троні.
Навіть не для науки йому тут лунатиме новий Maxo Kream з треком "Cracc At 15".