Марта Липчей "Народжена в серпні" (2024)
Патетичний псевдорок від коліжанки Сергія Жадана з абсолютним потягом до остаточного забронзовіння.
Дебютний альбом української виконавиці Марта Липчей можна охоче вважати одним з найбезглуздіших релізів року у шумовинні неошароварної істерії.
Неошароварщина успішно сконала у масовій консистенції ще торік влітку. Оскільки чимало українських виконавців не встигає за плинним часом навколо, то так й з'являються альбоми, які нікому вже нині непотрібні. Хіба, можливо, майбутнім історикам для статистики.
Дебютний альбом Марти Липчей може запропонувати у 2024 році лише залізобетонний пафос без особливої іскри. Вона не одна така, звісно, на вкраїнській сцені. Хоча нещодавно одна місцева виконавиця таки зізнавалася у своїй пісні в тому, що у неї вселився бандерівський біс. Оце у людини уява. У Липчей, яка так хоче говорити правду у своїх піснях, годі шукати якоїсь фантазії. Вона українська версія російської співачки Єлєни Ваєнги, але, звісно, що з патріотичним на серці.
А ще вона коліжанка Сергія Жадана. Сергій Вікторович завжди полюбляє цьомати у тім'ячко всілякі таланти землі української задля подальших рясних результатів убік, але тут він щось трохи потрапив не туди. Він же поет. Чорний романтик. Він за кілометр має чути графоманію та обходити її десятою дорогою.
Якщо ж згадати успішну деградацію його гурту Жадан і Собаки, а також убогість деяких його музичних проєктів ("Фокстроти" та "Skovorodance"), то жодних питань більше не виникатиме. Нині музична іпостась Сергія Жадана перебуває саме там, де й має бути. На самісінькому дні своїх колаб з Мартою Липчей ("На пристані", "Народжена в серпні", "Говори").
Це вже не вперше стурбована вкраїнська спільнота змушена обговорювати дивні знайомства свого класика. Ціле покоління назавжди запам'ятає його палку, але таку коротку дружбу з Христиною Соловій. У ній, власне, ні сексу, ні сенсу за межами картин з педофілічними натяками та метеликами Набокова, але деякі вкраїнські психологи вже спромоглися назвати її богинею пікапа.
За межами обрисів Христини Соловій маємо патетичний псевдорок Марти Липчей, яка співає про народження у серпні (добре, що не про народження в СРСР). Скільки б вона не гралася в Анастейшу, вона завжди десь буде коло Люсі Кави на нивці чогось дешевого та сердитого з патріотичною театральщиною наголо ("Волю в кулак", "Наші голоси", "Не забувай"). Сам би Христос застидався її присвяти "Ти моя скеля" та на службі рівненських протестантів це б був вселенський мегахіт.
Її старомодність може дати хіба спримітизовану версію гурту Lama ("Для тебе") чи плакатися претензіями на фіт з Вакарчуком, який нещодавно вже покаявся за всі свої політичні оказії вголос ("Зарево"). Цікаво, що поза політикою у сфері приватного та інтимного її пафосна істерія також майже нікуди не щезає (хіба трохи у треці "Міраж").
Треш та кітч стають її крилами у протерміноване минуле. Саме там, де росіянка Ваєнга й зацінить її рядки на кшталт "стою на пристані розхристана" чи "пошматані душі йдуть на причастя попри нещастя". Прошу пані, там і лишайтесь. А Сергію Вікторовичу варто вже бути обачнішим під час колаб та інших ранток. Так після церкви Андрія якісь злії люди можуть його й під монастир підвести. Прошу пана, вважайте.