невтома "подорож тривалістю в біль" (2026)
Трансформаційний дебютник потопного ґлітч-хопу трохи лякає своїм початком.
Рівненський проєкт Іллі Невтоми поступово перетворюється у щось зовсім інакше, щоб вдало переплисти на той берег ріки.
Найбільшою проблемою сольного дебютника невтомного та багатослівного учасника гуртів івл-івл, Альфатер, Nira Nira Tao та Zipcult є не слова, а інтонації. Там, де Ілля Невтома нарешті знаходить себе, відразу й розпочинається його перевтілення.
Альбом невтоми "подорож тривалістю в біль" варто розпочинати з шостого треку. На цій дистанції хіба трек "мью" десь трохи можна виокремити на межі зацикленого пародіювання. У всьому іншому його інтонації ніяк не можуть перетнутися з його музикою (ґлітч-хоп, клауд, індастріал тощо).
Штучний надрив ніяк не пасує глючній хворобливості. Момент треку "розчинником" із "закрию очі і я є" та до "не треба брехні" ніби зачитує сам Боб Крома зі всією повнотою своєї неоковирності.
Може невтома й хотів би чогось з гороркору чи навіть самого Jpegmafia, проте звучить він як чемний побратим Міська Правильного ("дармоцвіт"). Доброму тексту треку "палімпсест" бракує хіба латини Arca, однак замість цього чомусь лунає якась учнівська п'єска МУРу.
Сюди з подальшого ще можна додати трек "самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я", де він навіщось вдає з себе матричний протест потопного Нео за прикладом беззубого хейстпіча.
Тішить там лише той момент, де його виснажливість вкотре межує з пародією ("жити треба так як жити треба та я не про це сам придумав свій діагноз сам собі пишу рецепт один блістер і артисти не влаштовують концерт безлімітний трафік мій найкращий фармацевт").
Його справжній альбом розпочинається з ейсідової дискотеки "закрию очі і я є - відкриваю і нема", яка своєю травмованою машинальністю глузує з очікувань інших. Після нього невтома наче перероджується.
Нарешті знаходить потрібну (спокійну та легку) інтонацію там, де навіть читає щось на кшталт "немає тут правди насправді тільки фальш зафольгованої сторони шоколадної медалі за честь - їх видають пачками тим хто спробував свободу на смак і повернувся живим" ("єдиний природний супутник").
У такому стані він вже сам може бути не лише зразком для Міська Правильного ("структура кривавого оніксу"), але й термінологічним лінгвістом для гурту Ціна Ритму ("салют в пустоті"). Паліндром вже десь трохи мусить бачити у ньому конкурента ("максимальний").
невтома нарешті опановує сюрні глюки, щоб відверто гнати та цілеспрямовано доходить до абсурдності поміж постійних деформацій навколо ("хороший день для чогось поганого", "коли нікого немає навколо думки мої лячно тихі").
Хтось нарешті мусить зацінити його тексти, де за багатослівністю можна зустріти чимало цікавого і ніяк не пустопорожнього ("зло-зло", "метроном серця"). У сновидній іронії треку "плакія" з головним рефреном альбому "це не моє життя не мої спогади я не знаю звідки це все" потрібно ще звернути увагу на паузи навколо "не через те що безнадійний".
Його тривала подорож закономірно закінчується (розпочинається) на березі ріки ("подорож тривалістю в біль"). Там поміж чогось остаточного на кшталт "мені непотрібна переправа міст непотрібен мені в мене немає чого тобі дати немає монет не заробив на ту сторону ріки зі всієї сили руками тіло своє буду тягнути і всеодно що вже не відчуваю рук в воді" варто особливо виокремити фразу "течія ріже мене".
Донедавна так спокійно зображав Смерть в українській поп-музиці хіба Ясон Малина.