Варіанти продовжують більш-менш традиційний огляд нетрадиційної львівської попси.
Євромайдан мав принести спраглій львівській культурі хоч якісь натяки на те, що так давно очікували пророки – фонтануючий оргазм нових звуків, нових відкриттів та нових проривів.
Януковича, Сала і Сех вже не має (отже й не має тих, хто міг би заважати розвитку патріотичної львівської музики у культурній столиці України), а керівничка управління культури Львівської міської ради Ірина Подоляк іде у нардепки.
І хоча Львів вже давно не є культурною столицею України, але у ньому періодично дріботять та копошаться різні колективи, гурти, групи та виконавці.
Науці невідомо, що аж так вплинуло на підвищену активізацію львівської попси. Можливо, що це війна. Але також, можливо, що це – агонія туристичного Львова.
Ледве не щодня з'являються нові кліпи, ледве не щовечора – концерти, і ледве не щоночі – підвальні квартирники.
Закономірно, що така активність львівської попси приносить і деякі цікаві результати.
Балет "Життя" "Опівночі у Львові"
Квінтесенція теперішнього Львова. Кемпове відео Балету "Життя", де львівський гібрид танго-скрілекса так відстало відстає від актуального саунду на три роки.
У такій ситуації тотальної відсталості від життя вже тривалий час перебуває і сам Львів зі своєю заточеністю під туристичний лубок.
Кемпом є не тільки увесь саме такий туристичний Львів, але й усі його безплідні потуги на звання культурної столиці України.
Але Львів так спрагло кохається пестощах своєї відсталості, що, напевне, варто дякувати Балету "Життя" за такий несвідомий образок апокаліпсису у рідному місті, а також сподіватись, що за три року вони дійдуть до цьогорічного бароко-хаусу британців Clean Bandit чи пародії на "Hideaway".
Zоряна "Дихаю тобою"
Продовжує тішити зростання рівня львівської попси.
Після еволюції "Долоньок" Ірини Федишин також на дещо вищий рівень у своїй творчості піднялась й львівська співачка Zоряна (більш привабливіша версія Ірини Федишин).
І все тому, що її саундпродюсери дуже добре знають на кого вони орієнтуються і чого оті їхні орієнтири потребують.
Всеукраїнський поп-хіт "Дихаю тобою" – це казковий мікс хіта Ірини Білик та Скрябіна "Мовчати", кліпова схожість співачки Zоряни на екс-вокалістку ВІА Гри Єву Бушміну (яка також свого часу заточувалась під лайт-версію вампової Шерон Стоун), а також ота незабутня львівськість у поетичних рядках "дихаю тобою так грішно", бо тільки святий Львів може так сексуально співати про свою грішність.
Zоряні треба побажати успіху (чим погано, якщо вона доросте до рівня Кайлі?), незабарного скидання баласту епігонськості та ще більшої праці в артистичному керунку власного тіла, бо поки що вона занадто смішно закочує очі від імітації задоволення на 2:06 (хоча будь-яка романтика – це вже смішно і тому це не проблема Zоряни, а прикаліста Господа Бога).
Місцями Zоряна ще схожа у тій сексапільній розчуленості та інфантильності напіввідкритих вуст на артистку Меган Бун з серіалу The Blacklist, але саме про це уся її пісня, про передчуття зустрічі з чимось непередбачуваним та небезпечним, що називається на цьому світі Любов'ю.
Файно "Наречені вовків"
Лажова присвята Небесній сотні з псевдо-гаражним саундом на вірші Костя Москальця.
Вокалістка намагається дати якусь емоцію, намагається дати якусь емпатію, але пластмасовий звук ще більше посилює усю її неспроможність кусати губи та безталанні інтонації співчуття.
Це фальш (як і вся попередня творчість гурту з кокетливою назвою Файно) і це кон'юнктура (паразитування на Євромайдані), якої розвелось за звітний період в Україні дофіга та трохи саме завдяки відсутності якогось особливого таланту у більшості українських виконавців так званої патріотичної рок-сцени.
Саме про таку кризу культури на Євромайдані мав би говорити Сергій Жадан, про культуру, яка не може адекватно заспівати про те, чим живе її країна.
Данило "Сині фіалки" та "Село"
Невідомий досі співак Данило (його вже показує Львівське телебачення) переносить усю співочу Галичину у далекі 90-ті, і це не тільки лайв з 500-річчя села Гійче, але й передчуття повернення холодних та голодних 90-х вже цієї зими.
"Сині фіалки" – це класичний випадок характерної для пост-радянської сцени використання неймдроппігу такого поширеного у масах імені Наталка, Наталі, Наталія.
Треки "Сині фіалки" та "Село" – це традиційні зразки сільської безпосередності, простоти та щирості, і тому співак Данило – це достатньо вчасний та адекватний співочий побратим Олега Ляшка та сотника Парасюка.
Народ таке хаває і це цікавий приклад адаптації певної гомоеротичної строкатості євродиско на рустикальних територіях, де з цим інколи бувають великі проблеми, оскільки це перешкоджає веденню сільського господарства, а отже – й виживанню.
Danylo Mokryk "Enlightened"
Духопідйомний (з претензією на протест, тобто подолання чогось чи когось) трек попса-року від відомого львівського журналіста Данила Мокрика також актуально натякає на 90-ті.
Колективний трек Мокрика звучить, як багато хто навколо, неподалік та дещо далі, і тому є дещо невиразним та загубленим у всіх своїх попередниках та співучасниках.
З певного ракурсу це і є наслідки просвітленого розчинення в Абсолюті (чи як там Його називають).
Це і є наслідки відпускання усього зайвого, але у даному випадку на треці присутнє якраз усе зайве, але не має отого головного, чистого та нескаламученого.
Мокрик вибрав якийсь не той керунок для свого акценту та інтонацій. Йому потрібно співати щось більш збочене, а не настільки прямолінійне, щось більш тонкіше, щось, типу софісті-попу.
А на це своє творіння рук та горла треба глянути самокритично і просто забути.
Бо й у своїх колабораціях з Василиною Думан вони чомусь кружляють навколо Королівських зайців та Таліти Кум, замість того, щоб з таким вокалом Василини дати щось з області дрім-попу а-ля Cocteau Twins, або ж взятись за альтернативу та отримати щось подібне до Warpaint та 2:54 чи останнього альбому Orenda Fink.