Постшугейзові пейзажі Льомана Судакли переховують його бажання бавитися у безтурботний ню гейз.
Третій альбом проєкту кримськотатарського артиста Льомана Судакли змушений зважати на апокаліптичні новини довкола у своєму неприкаяному чині.
У дискографії проєкту provulok найбільше приваблюють ті моменти, де він залишає все пост-рокове задля легшого, гнучкого звуку. Там замість обіцянок прекрасного майбуття він би міг вже грати щось джанглове та коледжне.
Усю його меланхолійну загубленість на кшталт Explosions in the Sky без роздумів можна віддати заради двох-трьох живих та теплих треків на його альбомах. За ті моменти інді-попу чи дрім-попу ("Snow", "The Pain Won't Stop") на альбомі на альбомі "Paranoic" (2018).
З усією своєю шугейзовою любов'ю він чомусь, на жаль, не пішов після треку "South Coast & Bike" на альбомі "Inner Waves" (2021) у щось ню гейзове на кшталт альбому шведів The Radio Dept. "Pet Grief" (2006). Трек "Inner Waves" лише залишає за собою обіцянку чогось джанглового чи коледжного десь там у майбутньому.
Звісно, що цей постшугейзовий потяг Льомана Судакли має свої причини (окупація Криму, війна). Мініальбом "Serbestimiz" (2022) після свого стартового постпанку якраз й зосереджується на цій тривалій ностальгії за рідним краєм. Хоча за рік поміж його інструменталу на мініальбомі "те, що важко сказати" (2023) несподівано з'являється вокалістка, на ймення Аміна Мамедова, яка відразу підносить його реліз на новий рівень ("Проміння", "Мить"). Хто це?
Третій альбом проєкту provulok "dissociation" ще більше схиляється до тієї думки, що Льоману Судакли потрібна якась цікава компанія. Хоча, певне, він завжди наголошуватиме на тому, що йому добре наодинці ("дисоціація 1", "portal inside", "kül"). Безпритульність його географії приречено огортає меланхолією, вестерновими нюансами з фронтиру.
Той постшугейз чи блекгейз у нинішніх умовах, звісно, може заворожувати своєю широкою безоднею. Щось у тому є від нового, незвіданого досвіду. На нього багато хто чекав роками та навіть десятиліттями, але найцікавіше там на альбомі лише тоді, коли виникають фрагменти гри ("розпайка"). Згадки про безтурботне інді й досі у нього загортаються в апокаліптику ("aramiz").
Компанію для проєкту provulok також варто вибирати розумну. Ницо Потворно тут відверто зайвий зі своїм серіальним римуванням ("дисоціація 0"). Артист Sheetel дещо псує фінал треку "звичка" своєю наказовою вакарчукескою, наче країні вже не досить гурту ОЕ, сольного Вакарчука, а також його людожерних епігонів – Шумея та Без Обмежень.
А ось співачка Люсі дарує Льоману Судакли один з найкращих треків 2024 року ("ізпрежди"). Також вона натякає йому на те, що може таки варто хоч трохи відійти від того постшугейзу хоча б до седкору на цьому перехідному етапі?