Пиріг і Батіг "Колядницький" (2024)
Теологічна халепа гурту Пиріг і Батіг, яка, на щастя, ніяк не впливає на їхні колядки біля шопки.
Вертепний альбом сакрального матеріалу з акцентом на ритуальному моменті заколисування всілякої охочої душі.
Відпочинковий альбом гурту Пиріг і Батіг після многих днів сотворення попередніх релізів на кшталт "Замордовані. Подзвін перший" є послідовним плеканням їхньої сакральної візії. Власне, саме тому так дивно тут зустріти певні світоглядні огріхи.
В анотації до цього альбому чомусь можна надибати на ось таку непритаманну апеляцію: "Обрядова співана ніша, наче древня діжа, в якій мова мала змогу і ферментуватись, і еволюціонувати водночас. У колядках можна простежити духовну еволюцію, а поза тим – певну теософську революцію".
Чогось подібного у нинішні часи ще можна сподіватися від легіону профанів з-поміж секулярних неуків, які Сковороду називають езотериком. Також й від тутешніх немовлят у вірі чи інших жертв греко-католицького позитивізму, які ніяк не можуть відрізнити добре від поганого. Від гурту Пиріг і Батіг надзвичайно дивно чути щось подібне.
Предтечею сего огріху можна вважати розмову їхнього фронтмена з виданням The Claquers, де він поміж іншого зазначив й наступне: "Я відокремлюю релігійну складову від духовної. Людина – це одиноке створіння і не потребує провідників".
Овва, як така шанована людина, ледь не праведник, може повторювати ці аматорські тези багатьох соцмережних мислителів щодо Тіла Христового. Ще можна було б зрозуміти, якби він мав на увазі гидоту спустошення, хоча б втечу в Єгипет, але ж ні, схоже.
Хіба приклад Міші Правильного, приклад агонії неофіта без наставника, нікого нічому не навчив? Після того, як грішний світ проігнорував його босяцьку проповідь, він вже так розчарувався всередині, що зібрався палити його разом з недорепером Гонею. Кумедно, що цей процес вони збираються розпочинати саме зі Львова. Можливо, що навіть десь біля кафе "Єрусалим".
Припустімо, що ще можна якось зрозуміти, про яку революцію тут мова, але теософія тут яким боком? Теософія та революція ніде не перетинаються одне з одним. Навіть на хлопський розум очевидною є невідповідність між якимсь потаємним знанням та народженням у стаєнці поміж бидляти, хоч до нього й готувалося поколіннями коліно Давидове.
Як Бога Необ'ятого можна запхати у якусь чудодійну формулу? Власне, Дух Святий і ходить лише там, де захоче, і має в носі те, що там йому вказують якісь там магічні ритуали. Чому днесь потрібно пояснювати гурту Пиріг і Батіг такі базові речі? Мо' їхньому фронтменові таки краще триматися розлитої луками спінози, щоб не скочуватися у казковий наїв на кшталт стрічки Mary (2024) Д. Дж. Карузо про народження Христа?
На щастя, ця теологічна халепа ніяк не впливає на їхню коляду. Бароковий настрій справді спонукає їх бути уважними та кротісними ("Самотою"), а фолкове вірно їх веде та не хибить стежкою ритуального піднесення духу ("Во Вифлеємі радость премнога", "Ясна зоря").
Вони поволі вертають вельветові звуки на рідну землю ("Ой давно давно постародавно", "Із Божого Раю звізда засьвітила") та заколисують колективним трансом всіляку охочу душу ("Славен") з подальшим ефектом остаточного звільнення від жала смерти ("Ой як то ще було із нащада світа"). Вершиною цього делікатного процесу провадження під руки, щоб ногою не спіткнутися об камінь спокуси, є трек "Що за радість на світі настала".
З чогось цікавого поміж загального чину трьох царів можна згадати, наприклад, психоделічну маєвтику "Нова радість стала". А ось колядка "Спи Ісусе спи" чітко звіщає про те, що з теологією у гурту Пиріг і Батіг не мало б бути жодних проблем.
Їхній поспіх є канонічним, адже це погляд з майбутнього, як і у Лесі Українки (див. поему "Одержима" чи фільм 1971 року Іду до тебе), погляд, який вже все знає про все подальшу гіркоту ("не питай, що колись буде"). Так, що варто таки вважати, що те теософське блядословіє було чимось вже зовсім випадковим і ніколи більше вже не повторитися. Може його взагалі писав якийсь рандомний ім'ярек на есемемі.