Міша Правильний "Всі імена вигадані" (2024)
Кораблик дурнів від Міші Правильного, який завчасно присів на хмаринку слави у блаженнім облаченні.
Третій альбом у 2024 році від босяцького пророка Міші Правильного, який не зовсім вже й пропаща людина, але все ще неперебірливий неофіт.
Після того як грішний світ не покаявся його проповіді флорі та фауні, неофіт Мишко Правильний почав тікати у світ ілюзій. На хмаринку обраности. Добре, що ця втеча у вищий світ дещо послабила його потяг до всіляких релігійних тем.
Шкода, що ця есхатологічна бацила приватного Апокаліпсиса перескочила з нього на Гоню. Тепер вони вдвох збираються палити цей світ його маленьким трампиком та повставати проти гей-адженди. Так-то воно так, проте ніхто не може служити двом панам, оскільки, або одного зненавидить, а другого любитиме, або одного триматиметься, а іншим знехтує.
Не може Міша водночас служити Богові та мамоні. Не можна знецінювати неуків з Enko та одночасно фітувати з Дантесом. Усе це його приведе хіба до колаби з Вакарчуком задля помноження кількості псевдодуховного кітчу в країні ("Честер").
Мусить ж він якось відкрити свої очі услід за своїм патроном архістратигом Михаїлом та стати на прю з нечистю в ці останні дні. Бо то якась вже зовсім невдобна картина для його високоморальної функції.
Корабель є одним з символів Церкви, але пророк Мишко вже чомусь вмива на хмаринці свої руки. Так і секулярна критика на титрах серіалу Соррентіно Новий Папа бачить лише напівоголених танцюристок, а не дів з каганцями віри в очікуванні Молодого, які вже почали надсилати своїми тілами сигнали SOS за прикладом картини Теодора Жеріко "Пліт Медузи".
Свої історії він розповіда все краще, однак всі фіти на альбомі "Всі імена вигадані" відверто зайві. Ніхто з них не дотягує до його рівня ("Чарівні ліки Северина", "Риба на ім'я Бог"). Те, як попсовик Дантес косплеїть рокерську поставу, щоб вигинатися глемом під Галича, неможливо слухати без священного сміху ("Честер", "Вони кажуть це фінал").
Мишко ніяк не зречеться своєї моралізаторської банальщини та наївної хвільозофії ("Дорога коротка. Два кроки. Перший – навчитись казати ні демонам. Другий – згадати про Бога"). Навіщось намагається перейти дорогу Козаку Сіромасі.
Щось знову заїкається віртуальним героєм про спротив Системі та навіщось фальшивить ритуальним флексом без найменших доказів ("Мене ховали двісті раз на різних цвинтарях"). Ще трохи й фрустрованим друзям Мишка потрібно буде фільмувати свій приватний Крик, де вони безбоязно, але богобоязливо зможуть карати на смерть всіляких розпусних лібералів.
Неофіт без наставника – це велика спокуса навіть там, де він так літургійно стібе неука Псюка ("Райян Гослінг"). Може його розгубленого залишенця хоч трохи розрадить Віктор Франкль та його людина у пошуку сенсу?
Адже загалом Мишко Правильний не зовсім пропаща душа. Зміг же він так тонко завернути та просмажити Ванька Клименко, що навіть комарик не встиг там попісяти цівочкою ("Джон Сміт або казка про ресторан"). "Джесіка чекає Стіва" також мала б стати другим найкращим треком альбому якби не та кобіта під Крихітку.
Мишку добре зі собою на самоті. Всі ті його молодші друзі лише заводять його на всілякі манівці. Він мусить таки якось триматися тієї аскези й надалі. На се й благословляє його елеєць Eligh з треком трек "Superman Down" на альбомі "Hello Youth" (2024).