Скорбота публіцистичного рнб розривається гібридом між недосконалою лірикою та блаженною патетикою.
Дебютний альбом співачки Tankataka ніяк не може знайти терапевтичну рівновагу у цьому непростому світі під час війни.
Tankataka (Тетяна Кожухаренко) мешкає нині у Німеччині, яка за останні роки стала резиденцією цікавих українських артистів (хоча б Ganna). Tankataka також би могла розраховувати на щось таке особливе, якби її лірика була хоч такою приблизно як її музика.
На дебютнику "Anesthesia" вона постає гібридом у схемі такого собі музичного дарвінізму, перехідною формою еволюції вкраїнської сцени. Tankataka особливо засвітилась цьогоріч треком "Potvory", який попри певні нюанси можна залишати у топі найкращих треків 2024 року. Також це й найкращий трек її альбому. Якби всі треки тут були хоча б такого рівня, то можна було писати й про ще один добрий альбом цьогоріч.
Це вже краще ніж соціальна біганина Дорофєєвої, але ще не настільки. Етномоменти переважно зайві, а натуралізм у парі з блаженною патетикою створюють дивного покруча, якому таки трохи пасує тутешній потяг до горорних історій. Це такий собі альтернативний світ на хвильку, де в Оксани Білозір нарешті дійшли руки до млосного рнб з публіцистичним нахилом ("Vitalnya"). Це доволі дивне поєднання, навіть можна написати, що химерне. Така собі Форма води без зазіхання на Оскара.
Звідси важко якось вибратись на білий світ. Вона ніби й все робить правильно, але перетини з Ярімою не надто штовхають її догори ("Anesthesia"). У цих грубих словах вона хіба може бути посестрою Юлії Юріної, яка ніяк не може знайти себе на чомусь схожому ("Dzerkalo", "Strata", "Tetche voda"). Власне, емоційно, а подекуди й інтонаційно Tankataka вже готова до чогось більшого ("Unison"), якби її так не зраджували постійно ті недоладні слова.
Публіцистичне рнб – то є курйозний гібрид. Певне, потрібні роки перехідних форм, щоб дійти до якогось певного ідеалу. Наразі музика у Tankataka краща, ніж лірика, що мисленнєво перебуває десь на рівні Люсі Кави, Марти Липчей чи тієї ж Дорофєєвої.
Неошароварщина успішно сконала ще торік, то для чого з такими претензіями й далі сунути її кудись ("Заліпили чомусь всі вуха. Гарячим воском. Аби не слухать. Аби не бачити сильних духом. Та їх непросто. Отак позбутись. Наша кров у серцях гарячіше за лаву. Її не вдасться. Охолодити. Не забувай, що твоя свобода. Найвища цінність")? Навіть на трешове Євробачення з чимось подібним якось вже трохи не тойво ("Tetche voda").
Вода має зовсім іншу, плинну структуру, а Tankataka зі своїм танком більше нагадує кортенову сталь одного львівського меморіалу, ідею якого якось підгледіли у Китаї одним оком.