The Curly "Емоційний мазохізм" (2025)

Дебютний альбом майже безалкогольного рнб про кінець світу без однієї Панни.

Мазохістичний романтик Нікіта Гребенщиков з релізом мученицьких маніфестів та купою русизмів.

The Curly розпочинав з мініальбому безалкогольного рнб "Сумнівна терапія" (2023), де не так змагався за одну кобіту, як намагався наздогнати Tery. Tery з того часу подорослішав, а от The Curly щось не надто.

Дорогою до дебютного альбому The Curly ще залетів на альбом до To Eternity "Теорія любові" (2023), який спромігся зробити фанк асексуальним. За цей час в Україні встигла з'явитись ціла група цікавих рнб-артистів, наприклад, Figurat, Гошуля, Denoma, Feviane чи навіть Nikow. З останнім The Curly єднає навала русизмів у текстах.

За такої конкуренції The Curly мусить вже хоч якось намагатися. Його старосвітська лірика десь трохи вже зникає, але не так, щоб назовсім. Його пережований синтаксис, де він так вдає з себе баритонового мачо, й досі тягне у допотопне минуле ("Pressure"). Помітно, що цей трек він робив зі скорботним продюсером Лібенсоном.

Він наче й робить млосне рнб, де так опускається нижче, щоб знемагати еротикою вже тут і зараз, проте сам й псує все навколо. Якщо не банальними текстами ("ненормальна"), то фейковою відвертістю, яка відразу зникає у той момент, де треба запікати зірочками слово "підарас" у нинішньому контексті ("мовчиш").

The Curly, певне, десь ще добре розуміє, що сексу у цьому рнб важкувато бути його коником. Так на альбомі й виникає мученицький маніфест "забавно". Ще один сеанс самонавіювання з лірикою на кшталт "забавно, що тепер б'ють татухи з моїми ліриксами. забавно, що коли я падав – від мене відвертався весь світ" чи "завжди рухай вперед і не оточуй себе суками. ти все робиш правильно, якщо ти починаєш обростати слухами". То ще один Місько Правильний для лінивих, якому цей світ щось там винен.

Якоїсь іронії чи жанрової грайливості за його мазохізмом знайти важко. З чогось більш-менш кращого у нього можна виокремити треки "ночі так тягнуться" та "як тобі?" Можливо, що навіть й реггетон "TV", якби він не збирався там будувати замок для однієї принцеси. 

Напевне, що ще є у цьому світі люди, яким подобається така кумедна наївність ("досі ж чекаю її фотки в інсті. знаю, чим живе і навіть знаю з ким спить. мала, якщо ти побачиш мене по TV, кидай свого чела і віддай себе мені"). А от коли він починає співати про кінець світу без Неї, то це вже атас ("ще раз"). 

Це ніколи не було дивиною. Не є це новиною й нині в українській музиці з чоловічого чи жіночого боку. Люди різні, буває всіляке. Ще якби та його старомодність була чимось концептуальним, а так всі ті його простенькі фантазії на кшталт "будь сукою ще раз" хочеться нині відверто ігнорувати. 

На тлі його пережованого мачо ("мала, ти моя орбіта. без тебе мене не існує. без тебе не існує світу. без тебе зав'януть всі квіти. без тебе не буде квітня. без тебе не існує літа. без тебе не буде нічого") навіть каблук Брикулець – то якийсь гігант думки.

Десь тут для нього лунатиме трек британки kwn "do what i say" з мініальбому "With All Due Respect" (2025).