The Unsleeping "Справжній бедрум панк" (2024)
Дебютний альбом артистичної альтернативи від київського гурту The Unsleeping з Умані.
Один з найкращих альбомів року від одного з найкращих оповідачів на українській сцені з артистичним потягом до всілякого абсурду та сюру.
Фронтмен гурту The Unsleeping Євгеній Мороз є справжньою знахідкою, готовим секс-символом для всіх частин українських Сутінків, бетменів, маяків та всіляких тенет. Під його вікном ще не стоїть купа фанатів? То вони вже мусять бігти туди шаленцями, щоб цілодобово оббивати його пороги.
Він є одним з найкращих оповідачів на українській сцені. З такою шириною його артистичної душі у дискографії гурту The Unsleeping варто таки більше схилятися до означення артрок чи артпанк. З такою пристрастю до конструювання мінливих світів йому можна побажати хіба затишної колаби з гуртами Blooms Corda чи Latexfauna ("Вдома, Європейська 17, 2020").
Іронічний артистизм гурту можна простежити ще з мініальбому "Deviatve" (2018), де поміж британських впливів та Джека Вайта вже була мистецька багатошаровість. Тут, певне, варто домовитися про те, що ніколи більше не згадувати біля них гурт O.Torvald.
Після абсурдної альтернативи цьогорічного мініальбому "Пиріжок з любов'ю, злістю" (2024) можна легко написати про те, що якщо комусь і можна довіряти переспіви раннього Скрябіна, то хіба гурту The Unsleeping. Звідтам, певне, у них потяг до слова "хтів"? Якісь тіні канадців Alexisonfire, то вже, мабуть, щось авторське.
Художні вигини київських (уманських) іроністів-абсурдистів на альбомі "Справжній бедрум панк" у загальному контексті можна поставити біля гуртів на кшталт Everything Everything, Squid, Idles, Black Country, New Road чи Dry Cleaning. Викличний неспокій, чутливість артистичної пози та схильність до сюру дозволяє їм разом зі Заюшкіною крутити дулі Вакарчукові з висоти свого артроку ("Хіба це життя?", "Я кусаю щоки", "Мусиш", "Флора").
Мороз створює свою, особливу, міфологію ("Спека"), де вершиною його оповідального байкарства можна вважати трек "Жучара". Його хіт "Равлик у вусі" варто відразу ставити всім тим, у кого так чешуться руки написати щось ностальгійне про рідну домівку під час війни.
Талант завжди підносить разом зі собою й усіх інших. Присутність на альбомі Отоя та Паліндрома є доволі скептичним явищем, адже вони рідко коли розуміють гумор. Тут його цілі поклади, а тому так боязко запускати їх у цю магічну атмосферу. Вже навіть немовлята знають, що Otoy лише вдає з себе бахура, а Паліндром подекуди губиться поміж викликів зі своїм постійним самокопанням.
Десь таки й можна сказати, що вони є зайвими у треках "Зле/зле/зле" та "Зі скла". Занадто незграбними поміж тутешніх тонких приколів. Та схоже, що Євген Мороз, як харизмат та готовий секс-символ, має у собі ще й властивість не лише впливати на людей, але й трансформувати їх до потрібного ґатунку. Мо' вони й справді чогось доброго у нього навчаться на майбутнє.