Zlata Ognevich "Тут і зараз" (2025)
Чемна співачка для старомодних ромкомів та домогосподарських серіалів купається у шансоні.
Після торішнього підйому співачка Злата Огнєвіч починає деградувати вбік страдницького конання та кітчевого зітхання.
Якщо не зважати на реліз "Сила Поколінь" (2019), то це вже третій альбом Злати Огнєвіч. Вона й досі шукає себе, щоб десь трохи прибріхувати про глибоку ліричність, відвертість, сучасність та інтимність.
Загалом Огнєвіч у своїй діяльності тримається якоїсь бронзової середини. Десь трохи шкода, що її улюбленою діснеївською принцесою є саме Рапунцель, адже інколи вона таки спроможна на щось більше окрім образу чемної бідосі.
Розпочинала вона, власне, ще більш-менш бадьоро. Тропікал-хауз альбому "Грані" (2018) подекуди давав покращену версію Дорофєєвої до україномовної Дорофєєвої поміж романтичних Ідеалів та знань про Major Lazer ("До мене") чи Тоні Брекстон ("Чекай").
Це, звісно, була ейфорійна музика до мультиплікації для чемних принцес, проте там вона ще не цуралась боротьби за владу у всіляких еротичних вигинах. Її словесному лукавству вже зовсім бракувало внутрішньої пластики, але всі вже добре зрозуміли, що вона саме та Цяця, дар з Небес, а Він – просто якийсь піцьок з гори.
Вона лише дозволяє Йому бавитися у своєму коханому садку, щоб Він назавжди зрозумів, хто вдома Господиня. Вона, власне, Його й народжувала, дарувала Йому життя. Саме Вона Його придумала та намалювала, щоб з мамської оптики дивилась за Його першими кроками ("Ти можеш, я вірю в диво"). Якщо Вона тут й співає про відсутність правил, то лише для того, щоб утвердити свої правила ("Сила").
Хлоп завше мусить пам'ятати, що Вона – Ніч, яка несе йому свою любов у долонях. Завше мусить зважати на те, що Вона – благодать, яка милосердно зійшла на його анонімну голову. Хлопа завше потрібно періщити, як каже Бріжит Макрон, щоб він не задивлявся на чужих кобіт. Особливо тоді, коли у Неї достатньо прісна еротика, а річенька – невеличенька.
Вона наказує Йому чекати на Неї, адже Її спраглі ниви так прагнуть Його дощів. Особливо Його прагне поміж цієї метеорології Її символічна брила льоду.
Після таких провладних зізнань Огнєвіч вирішила відпочити на альбомі всіляких колядок та колискових "Сила Поколінь" (2019). Звісно, що там більше панує косплей (Ніни Матвієнко чи Квітки Цісик), аніж душа, але вже добре, що це не декольте Насті Каменських чи Тіночка Кароль зі своїми єврейськими хохмами у колядках. Трохи кітчу, трохи істерики, трохи розчуленої еротики біля Пречистої Діви.
На другому альбомі "Богиня" (2020), де вже навіть назва натякала на мотиви першого альбому, Огнєвіч десь трохи вирішила змінитися поміж ромкомних ідеалів та російськомовних треків для російських серіалів. Це був цікавий досвід для її російських партнерів, адже першим на альбомі йшов трек "Богиня" услід за рожевим маніфестом Жанель Моне 2018 року.
Огнєвіч там ще не хизувалась символічною вульвою у сестринському колі, але ЛГБТ вже підтримувала: "Моє тіло – моє діло. Моя правда – моя сила. Буде так, як я захотіла, я захотіла! Моє тіло – моє діло. Моя правда – моя сила. Все, що є навколо, я сама собі створила. Суперсила – моя правда! Більше не хвилює думка тих, хто лише заздрить, коли радить. Та я рада! Зі мною – все нормально, бо Любов – моя зброя". Десь там, звісно, прибріхує про правду, адже її зброя – не Любов, а Влада.
Поміж наслідування гарем-попу Kazka ("Океан") там ще добре можна було зауважити те, як її ромкомна природа видає бажане за дійсне. Вона співала про перехід межі та порушення правил, закликала не бути правильним, однак від себе не втечеш. Особливо там, де лірика Хливнюка відразу увиразнювала всю поверховість її емоцій ("Ти обіцяв").
Мініальбом "Віддаю" (2024) несподівано варто назвати її найкращим релізом. Олдове рнб їй добре пасувало ("Не твоя", "Обманув, навішав"). Трек "Троянда" є найбільшим досягненням дискографії Огнєвіч з тим квітковим символізмом у віночку її сексуального досвіду ("Першу троянду подарувала, щоб зрозуміти як віддавати. Майже одразу вона зів'яла. Раннє кохання так складно втримати. Другу троянду я загубила. У мріях рожевих, де саме й коли. Необережно вона упала. Лиш слід на землі").
Поміж деяких інкубаторних прикладів, де її важко відрізнити від Коли, цікавою ще була її спроба бавитися у погану дівчинку з покутою на колінах ("Віддаю"). Після рядків "Ось тут, в гарних шатах, розкута. Проллю на підлогу спокусу свою. Втрачаючи волю і сутність. Одкрию незламну фортецю свою" цікаво було б дізнатися про те, що саме вона має на увазі під пролитою спокусою, а також дещо більше хотілося почути у деталях про її незламну фортецю.
Також тут ще успішно тривала панівна лінія її дебютника. Вона хоч і обіцяла віддати Йому своє тіло, душу та сни заради втрати волі (до влади), проте трохи далі вже співала ось таке: "Жаждиво і хтиво проникну. Серце візьму, як трофей. Додам ще химерних ілюзій. Спрагу втамує коктейль". Власне, про Нього ми мало що знаємо, взагалі нічого.
Альбом "Тут і зараз" є найнуднішим альбомом Злати Огнєвіч. Якщо раніше вона хоч якось не соромилась своєї жіночої влади, то тут вже зовсім опустилась до страдницького конання шансону.
Її перехід від рнб до шансону жахає своєю деградацією. Щось зарано Огнєвіч увірувала у свою Богиню. Вона статична та стерильна. Підкорена шансонному фаталізму. Ніщо поміж інших інкубаторних ноунеймів з нудним паразитарним страдництвом на подіях навколо ("Обійми-Обійми", "Не чіпляй", "На нашому поверсі").
За маячнею у рядках поволі визріває хворобливий кітч на кшталт Jerry Heil, де вона прозріває приватний досвід старіння поміж романтичних кліше ("Він такий, яких вже не буває. Той, кого чекати серце стерлось. Він належить світу і мені") у треці "Мам". Це, до речі, часом не переспів власними словами пісні росіянки Діани Гурцкої "Ты знаешь, мама"?
Огнєвіч вже починає забуватися, губитися у минулому, перетворюється на соляний стовп заради ще одних пафосних ілюзій про свій колючий характер ("Саме той"). Де, власне, цей її колючий характер у всій її дискографії? Після лірики на кшталт "Він взяв мій характер колючий. Підібрав правильний ключик. І тепер моє серце любить, а не канючить" навіть не варто вже стібатися про розмір цього ключика. Здається, що це вже все, фініш.