Летаргічний сон паркетної офіціозині Тіни Кароль на новому альбомі українською мовою.
Десятий альбом української співачки Тіни Кароль та другий повністю україномовний її реліз на стежині безпритульного попу.
У коментарях до нового матеріалу виконавиці Тіни Кароль стільки молитов і благословень, наче колись біля мандрівної ікони Юлії Тимошенко. Росяниста попсичка Кароль також може сподіватися лише на дорослу аудиторію у неділю надвечір, коли вже ніц не хочеться й не можецця.
Зросійщена панщина Тіни Кароль укупочці з Дорофєєвою, Лободою, Брєжнєвою та Каменських вже другий рік намагається пристосуватися до нових обставин навколо. Не всім це вдається. Можна написати, що нікому з поміж них. Комусь навіть легше співати іспанською, ніж українською. Буває й така оказія.
Виконавиця Кароль співає так, ніби чомусь вважає, що вона є власницею якогось позачасового статусу, але тре, певне, трохи її розчарувати. Хто вона для української музики? Вона ніяк на неї не впливає, нікуди її не рухає. Забрати її – і нічого не зміниться ані на йоту. Вона точно не рання Ірина Білик. Її новий репертуар зовсім не відчуває місця та часу, де вона живе. Вона інколи чомусь вважа себе місцевою версією Кайлі, але навіщось й далі продовжує співати про сладкій грєх, немов передає якусь термінову енігму Таї Повалій.
Вона ніяк не може відшукати себе та хоч якось нарешті реалізувати свої таланти. Вона скрізь чужа безпритулиця. Ні риба ні м’ясо. Глевке, глеювате та розпацякане. Її примадонні вічно чогось бракує для щастя. Її приснопам'ятна кумирня Пугачова хоча б ніколи не боялася ризикувати. Її нова омофорна оферта – Дім звукозапису – це кон'юнктурна спроба піднести те, що вже давно піднесли до неї.
2 квітня 2024 року померла легендарна українська співачка Валентина Купріна. У Гуглі не знайти жодної згадки про це в українських медіа. Зате сторінка Тіни Кароль у Вікіпедії вся в орденах і медалях. Порівняння, звісно, зайве та недоречне, але хто така зрештою Тіна Кароль в історії української музики? Чого вона взагалі хоче? Що вона може?
Її ледь не єдину адекватну пісню "Зачєм я знаю" написав росіянин Noize MC. Поміж авторів її альбому 2017 року можна натрапити на відомого російського довбоконика Дробиша ("Внєзапна"). А ще ж є одна пісенька на дебютнику 2006 року про рашен боя. Перший згрупований перелік україномовних треків у неї з'являється на альбомі 2010 року "9 жизнєй" ("Не дощ", "Ніжно", "Шукай мене"), де хоч якось можна виокремити перший та подякувати Андрію Підлужному за тексти.
На альбомі "Інтанациі" (2017) вже шість україномовних треків, де поміж старомодної лірики та чогось схожого на Moby можна зауважити більш-менш хіба "Космічні почуття" та "Перечекати". Спроба модного звуку на альбомі "Найті сваіх" (2020) закінчується танцюристом Монатиком у спідниці та офіціозним паркетом з Саніною й псевдореперкою alyona alyona. У безодню Хливнюка її просто вставили копіпастою з якоїсь чужої історії. Лише трек "Білий мішка" вона може звідти винести у підбірку своїх нечисленних топів.
Її перший україномовний альбом "Молода кров" (2021) з модними українськими фрешменами також бігав між пафосним паркетом ("Дотики" з Паш), чужерідною копіпастою ("Bounty" з Латесфауною) та просто відвертим мотлохом ("Черкай іскру" з Вельбоєм, "Невірний" з кодеїновим Ломакіним). Сексапілу в старомодного мачо Івана Navi ("Ангели все знають"), як в горобця під коліном, а її приватна спроба дати щось зухвале – це чиста кумедія ("Хто як не я"). Лише у "Зірочку" від гурту Kazka вона хоча б вписалась частково.
А ще ж був альбом колядок 2016 року. Мультикультурні перехрестя це, звісно, чудово, але її щебетушку зі скрипалем на даху там неможливо слухати без сміху. З якогось боку це навіть цікавий момент альтернативної взаємодії з одним з колін Ізраїлевих, де "Нова радість" – то якийсь гоп зі смиком. Альбом "Різдвяна історія" (2019) вже зовсім Життя Браяна за Монті Пайтоном. Зрештою, Кароль таки намагається там вкладати якусь душу, але так і не знаходить себе, хоча й перебуває десь зовсім близько. Донедавна, до речі, такою була співачка Джамала.
То мо' їй за прикладом Джамали краще шукати себе у єврейському фольклорі? Має ж бути якась закарбована пісенна творчість місцевих штетлів, яку заразом смачно можна буде пересипати й українськими слівцями. Ту лайф, ту лайф, лехаїм! Там і бойчика якогось веселого можна буде закликати до дуету. Хоча зі всією своєю безпритульною недоладністю вона ідеально б пасувала мюзиклу "Весна для Гітлера". Продюсери Мела Брукса точно б цьому зраділи.
Її новий альбом "Троянди" зовсім не відчуває місця та часу. Й досі важко зрозуміти той момент, хто ж така Тіна Кароль і чого вона хоче цим інкубаторним щемом для дорослого надвечір'я. Пафосний офіціоз на паркеті з рекламним переліком слів пропонує лише почати все по-новому та забути про деталі ("Вільні, нескорені"). Проте ні вона, ані Бадоєв так і не пояснили досі, що це були за антивоєнні алюзії на Джимі Гендрікса під час виконання гімну України у білому платтячку на даху 24 серпня 2019 року?
Це не альбом, а суцільний анекдот, де Кароль невдало намагається впасти на хвіст гурту Kazka з його народницькими карикатурами. Їй не здається часом, що на тлі старосвітської атмосфери її патріотичних маніпуляцій фраза "Кожен Божий день в моїй голові ти" у треці "З тобою" звучить якось вже зовсім двозначно? Особливо разом з її вебкамними зітханнями. Хохми Казки вона намагається розбавити чимось схожим на Тоні Брекстон, проте все це однаково звучить так, наче Меладзе писав у старі часи ("Не святі"). Ок, надзвичайно легко зрозуміти її пунктик на старомодності фраз про солодкий гріх для певної аудиторії, але хіба заклики "вбий мене ніжно" у 2024 році в Україні – це трохи не тойво?
Це зразковий приклад заціпенілої у минулому людини, яка досі не розуміє, де вона живе та за яких обставин. Летаргійне самонавіювання у затишній бульбашці, де вона знову повторює "love me kill me babe" у дуеті з вакарчуковим пожирачем з тельбухами Шумеєм, де б краще пасував старий Бабкін ("Стерва"). Ця пісенька для фільму про місцевого Джеймса Бонда відверте сміття.
Майже увесь її новий альбом, де вона грішна так пафосно хоче заповнити порожнечу у серцях мільйонів людей, є банальним сміттям з якого вона ще й зазіхає на статус самого Ягве ("я поруч, я скрізь"), адже кожен з нас президент. Кароль – звичайна паразитка. Якщо вона не косить під гурт Kazka, то намагається дати щось з Онуки, де своїм інкубаторним псує все модне у звуках ("Вічно молоді").
Ремікси на цьому альбомі також є абсолютним виявом її лінивої природи. Один навіщось блукає біля пацанячого хіта "Любімая мая" В'ячєслава Бикава ("Не святі"). В іншому ж варто лише розібратися у тому, це вона так дає "Пасматрі в глаза" Вєтліцкої чи відразу оригінал Сандри "Secret Land"? Останній її ремікс несподівано заходить на територію чогось схожого на мамбл ("Троянди") і це найкращий трек цього альбому, який так вдало підсумовує анекдотичне шамкання її допотопної творчости без жодного ейджизму. Можна з цим офіційним статусом її лише привітати.