Настя Каменських "Хіти UA" (2023)

Мініальбом награних інтонацій та халтурних перекладів українською мовою від оспівувачки гламурного життя Насті Каменських.

Забальзамоване мистецтво Насті Каменських на альбомі перекладів колишніх російськомовних хітів зазнає лише косметичних змін. Українською цей набір претензійних слів подекуди звучить достатньо смішно у своїй неоковирній халтурі.

На початках війни Каменських щось таки відчула у повітрі на серці та пристала на страдницький целочка-поп Наді Дорофєєвої у колоні її послідовниць на кшталт Лободи, Брєжнєвої, Полякової тощо. Якби вона ще розповіла цю свою інтуїцію своєму коханому чоловікові, то могла б згодом спокійно мити руки.

На мініальбомі "Хіти UA", попри всю нинішню хвилю перекладів російськомовних треків від місцевих виконавців, ця інтуїція у Каменських кудись щезла. У своїй єдиній адекватній думці вона б мусила віддати назавжди цей старомодний репертуар псевдореперці alyona alyona ("Попа як у Кім"). Для альони це б стало одкровенням, а Настя – мала б чистий спокій біля басейну.

Уся її знуджена втома вимучена. Претензійність її вигинів та поз після пухирців-пухирчиків – фальшива. Її інтонації – награні, а гламурний гуморок нині не працює, хоча він і від початків був рагульським. Це не пісні, а карикатури, автокарикатури на манірну діву. Якщо вона так продовжувати й надалі, то статус примадонни з Хацапетівки можна їй спокійно забезпечити. Нині, хоча можна було вже й після декольтованих колядок одного року, варто зауважити, що вона несподівано є посестрою удаваної акторки Олени Лавренюк з серіалу Кава з кардамоном. Вони наче в одному пологовому десь поруч лежали та трималися за руці.

Це ідеальний час для маленьких експериментів. Їй вже нема чого нині втрачати, а вона й досі носиться з короною місцевої поп-матрони. Та вона завжди була більше імітаторкою, звичайною мімікрійкою для місцевих, аніж пересмішницею чи представницею абсурду (хоча спроби, звісно, були). Не варто від неї очікувати уваги до слова. Всі ці старі треки ніби переклали через шредер, а тому вона більше Дантес, аніж Барських, наприклад, "Всі підкати в сторону хлоп'ята" ("Дівчата рулять").

Найбільше недоречність косметичних змін цього мініальбому підсумовує трек "Червоне вино". По-перше, Гала Далі ваапщєто росіянка з Казані, а по-друге, чому "Но знает этот бит как сохранить момент" переклали як "І знає тихий флоу, як зберегти момент"? Тихий флоу?

Загалом альбом є інкубаторним міксом Дорофєєвої та Барських з учнівським привітом Дорну, який може претендувати з часом на якесь співоче тріо. Трек "Це є моя ніч" відразу проситься на якусь пародію на кшталт "Це є моя ніч, лізу я на піч та співаю кіч", бо якщо є татко-рок, то має бути й цьоця-поп. А росіяни й справді дивні люди. Для чого слухати NK, якщо на цьому полі у них є значно цікавіша група Винтаж?

Звісно, що її мемоносиці можна було порадити нову Рошин Мерфі з "CooCool", але ж вона не потягне навіть свіжих хітів Mery Spolsky "Maria Przed Ołtarzem" та "Suka". Навіть з українськими перекладами вся її творчість не знається на тонкощах місцевих контекстів. Єдиний її контекст наразі – це постсовкове дріботіння няні Віки з Маріуполя – "Шо?", "Га?", "Ачумєть!"