Володимир Дантес "Кити" (2023)

Новий альбом сумного клоуна Володимира Дантеса з несвідомою засадою в області німого кіно.

Неприкаяний персонаж виконавця Дантеса, який колись співав російською, а нині змушений перекладати тексти українською, чомусь нагадує локального мачо у нових діснеївських мультфільмах. Він нікому там особливо не потрібен, а тому трохи важко збагнути, для чого він взагалі з'являється на екрані. Щоб потримати свічку?

Його новий альбом "Кити" звучить вже зовсім несерйозно. Не в сенсі легковажно, а як невпорядковане абищо без жодного сенсу. Він хапається не за одну соломинку, а за всі підряд відразу. Вони миттєво ламаються і він знову провалюється у ще одну порожнечу. Це б була чудова тема для альбому, але  попсова ментальність Дантеса навіть не усвідомлює цієї краси. Його ліричний герой схожий на невротичного персонажа лялькового театру на пальцях, сумного клоуна, у якого кожен наступний крок, як співає Linkin Park, стає помилкою, але це не смішно навіть на йоту. Якби це було щось усвідомлене та абсурдне, якби він обігрував цей нинішній стан, то це б був дар Божий.

Попри весь звук на альбомі Володимир Дантес на "Китах" є актором німого кіно зі своїм істеричним слепстіком. Разом з ним у цій когорті в переддень з'яви звукового кіно перебувають нині цілком сподівані виконавці: Лобода, Брєжнєва, Каменських, Полякова, Дорофєєва тощо. Їхній час спливає і виживе лише той, хто зуміє змінитися. У цьому контексті нещодавно прилетів один прикол, де якийсь вуйко з 1+1 назвав Дорофєєву обличчям нової української музики. З Плюсів, звісно, нині нічого взяти, окрім аналізів та самообману, але від таких смішних заяв пана Завадюка мала б застерігати постать Юрія Горбунова після його українофобних серіалів. Після такого нікого вже не здивує те, що кліп на перший трек альбому Дантеса борсається застарілим трешем на території фільму Скажене весілля ("Чуєш"). Це такий собі куцик-поп, гурт ТІК вже зовсім для убогих.

Від початку війни виконавці на кшталт Дантеса ніяк не можуть остаточно загальмувати. Ніхто, звісно, не чекає особливо кардинальних змін у свідомості за рік-два, але ж намагатися таки варто. За перекладами треків українською й досі відчуваються російськомовні шаблони мислення і просто так вони не вивітряться без зусиль ("Оля", "Саша"). Сліди російського попроку на прикладі групи Звєрі з їхніми даждямі-пісталєтамі чи напіткамі пакрєпчє у Дантеса можуть вродити хіба що покручі а-ля "Виправдання нескінченні. Її запах на речах. Посмішкою понівечен. Пішов на х на губах" чи карикатуру на поппанк з алюзіями на Нірвану ("Кити").

З цієї клоаки незагальмованої машинальності у нього вилазять й зразки безпорадної неошароварщини про окупантів з бездарним текстом ("Ми не один народ") чи дворові перебори за прикладом скаліченої макаронічності нинішнього Сергія Бабкіна з лірикою а-ля "Я обрана Богом, бо тому що фром юкрейн. Але трохи я в зайобі, бо виховую дітей" ("Я виховую дітей"). На тверезу голову слухати увесь цей маразм надзвичайно важко, а він ще й ніяк не може визначитися з тим, що ж він співає: щось іронічне чи щось серйозне? У спокусливий проміжок між цими двома станами він ніяк не може потрапити, а тому лише паразитує на ностальгії якимось інкубаторним попом, де колабою мусово мала бути Jerry Heil ("Сумні танці").

На альбомі "Кити" є лише два треки, де більш-менш можна зачепитися оком хоч за щось. Якби не примітивний текст, то на "Бути з тобою" Дантес міг постати іронічним послідовником Тейлор Свіфт (років десять тому). А так йому лишається тільки пристати на ту ідею, де він підійматиме цілину українського ду-вопу у фільмах про пригоди ляльки Барбі в альтернативній історії України 60-х років минулого століття. Може навіть запише україномовні кавери на "I Wish I Could Believe You" чи "You Belong To Me" гурту The Duprees. "Колискова" могла б стати найкращим треком цього альбому, якби не нагадувала переспів пісні Ані Лорак "Я вєрнусь". Якщо це не якийсь втаємничений шифр для Кароліни на території ворога, то Дантесу з його мультиплікаційною балядою треба терміново падати на хвіст нью-йоркського дуету Дарка й Славко.

Без мінімальних натяків на зміни надалі він матиме якусь перспективу хіба що на теренах косплею гурту Placebo. Можливо, йому ще світитиме колаба з львівським репером Клоннексом. Бо ще можна зрозуміти, за що капітан Ахав хтів помститися китові, але на кого спрямована ця мстя пана Дантеса, то вже якось тяжко сказати. Навіть Надю Дорофєєву з її покаянним целочка-попом вже не налякає щось подібне. Що вона там ще не бачила такого?