Clonnex "Mediv Ultimate Victim" (2023)
Львівський репер Clonnex з люциперним бунтом проти суєтності життя місцевого артиста.
Новий світ галицького мюнхгаузена з цілою бібліотекою казок для дорослих, де на кожній сторінці мусить височіти догори його пам'ятник.
Львівський репер-неологіст Clonnex, цей розхристаний пан Сідницеїд та містер Цицькослав, приходить у наш світ з альбомом "Mediv Ultimate Victim" лише для того, щоб врятувати всіх від дріб'язковості щоденних бажань та зменшити місцеву тугу за чимось справжнім і значним.
Настільки виплекана міфологічна структура новому альбому Клоннекса є дивиною для місцевого репу. У ньому нині переважно переважають одноклітинні схлипи, де автори та авториці ніяк не можуть намацати щось важливе у собі. Альбом "Mediv Ultimate Victim" є цілим простором для численних інтерпретацій, де сама можливість інтерпретації є окремою грою.
Цей розгалужений світ зі своєю химерною міфологією відразу приносить в український реп масштаб та виклики, яких тут відчутно бракує. Його вправного оповідача сміло можна ставити біля реперських світів Badboka, Brata, Ницо Потворно та Курган & Agregat.
Альбом лише утверджує Клоннекса у статусі одного з найкращих реперів країни, але його найбільший парадокс у тому, що це, власне, бунт супроти відсутності місцевого артиста в інформаційному просторі, його невидимості. Це люциперне повстання супроти несправедливого світу. Цей анфан террібль, цей вигнанець з раю, хоче розуміння та інакшого ставлення. Можливо, що саме звідси у нього всі ті непотрібні сліди російськомовних фітів (і продюсерів?), які відразу абсолютно зайві на альбомі.
Клоннекс переріс більшість місцевого репу, який просто плутається у нього під ногами. І якщо ніхто не говорить про його вищість, то він власноруч мусить це надолужувати, громадити, так би мовити, свою ейфорійну славу. А тому й не дивно, що він записав цілу енциклопедію свого життя, цілий літопис. Саме він і має право на всі альбомні заяви та маніфести, якими б мегаломанськими вони не здавалися після профанації репу місцевими виконавцями на кшталт "я – синонім слова реп" від умовного андериста Гоні чи "реп – то мій дім" від мейнстримної альони.
Це ще й особливо протест проти фейків у місцевому репі, де люди цілковито серйозно можуть обговорювати псевдореперку alyona alyona та недорепера Гоню, хоча вони лише два боки однієї фальшивої монети. Саме Гоню, Псюка та альону можна назвати найбільшими фейконосцями місцевої реп-сцени, але клоуном чомусь вважають саме Клоннекса. Що нині, наприклад, робити з ідеологічним аспектом (фемінізм + бодипозитив) формування фейку від сервільних глянців про те, що alyona alyona щось перевернула в українському репі?
Торішній альбом "Mediv Luff N Sip" своїм кодеїновим трепом був доволі цілісним, але достатньо безцільним диском. Своєю технікою, фантазією та іронією у вигадливих історіях Клоннекс миттєво приземляв у нижчу лігу місцевих реперів у діапазоні від Кречета і до багатьох інших. Тішив своєю органічністю в репі, але загалом навіщось забагато бабрався у хейтерському болоті замість того, що просто робити якісний продукт. Занадто інколи дріботів за свого реперського статусу, а набір антиросійських панчів подекуди був достатньо натягнутим.
Багатоповерхова іконічна структура символічної інформації на обкладинці "Mediv Ultimate Victim" (2023) має повідомити слухачеві про те, що після 41 треку на альбомі перед Клоннексом має відкритися новий світ. У цей сакральний простір свого приватного Наркіса він мусить увійти окриленим та оновленим, без нічого зайвого у кишенях. Процес його очищення на альбомі продуктивний настільки, наскільки це взагалі можливо. Більшість фітів нагадує спеціальну пастку, особливо для такого собі Голубенка, і з чогось доброго там можна згадати лише Holliday Howe, Lahavangel та Billionhappy.
Своїм новим масштабом він встигає взути ледве не всіх підряд. І Псюка, який з пушера нині намагається косити під тлумача Божих слів, і альону альону, яка щось там перевернула ("Chornoxan"). І псевдогалицькі викрутаси Хаса та Гунни Чорної ("Enyky Benyky"). І неошароварних електрофолкерів ("Mavqua"). І Паліндрома з його потягом до естрадних гучків ("Ya Niby Khui"). І Кречета з його штучним інтелектом ("Vaginoman"). І кальяніста Скофку на припічку ("Chanel & Dior"). І ледь всіх місцевих реперів ("Kakashka", "Lilit" та "Hycodan" зі згадкою про байрактари).
Але все це несуттєве. Це надто легкі мішені для нього, хоча всі згадані персонажі після такого мусили б задуматися над подальшим майбуттям чи просто піти на пенсію. Між ними ціла безодня. І, схоже, що вони ніколи навіть приблизно не вийдуть на його рівень. Різниця в артистичному мисленні там просто недосяжна ("Ya Niby Khui"). Клоннекс й справді може спокійно читати про те, що він першим показав свеґ, бо хто з них, беззубих, може зайти у ці делікатні теми ("Suka Skvirtuj")?
Найцікавіше на альбомі те, як він прослизає змієм крізь всі реперські кліше своєю хімією місцевого Гамлета, який, певне, саме тому постійно так хоче присунути чиїйсь мамі. Смерть, звісно, тут ніде не згадується, але вона невидима супутниця цього шапіто. Його сексуальні походеньки всуціль статичні. Якщо не зі сфери циклічних фантазій, то з території забронзовілих міфів, які він доводить до самопародії у тому античному девізі "Прийшов, побачив, засадив". Рекламний слоган Чарлі Шина "Drink, Gamble and Hump" з серіалу Two and a Half Men (з ним Lil Pump якось знімався у кліпі "Drug Addicts") у галицькому варіанті спокійно б скоротив ці три заповітні слова до двох: "Грай та бухай".
Комедію розщеплення реперського архетипу між монстром та зраненим коханцем можна виводити з пролетарської агіографії пана Емінема 8 миля (2002). Перед очима Клоннекса також стоїть мотив втечі зі задуп'я до повноцінної слави, де він часто осягає себе селюком на кшталт емінемового вайт трешу. Терін Меннінґ, яка зіграла його першу кобіту Джанін, згодом гратиме вже повноцінну реднечку у серіалі Orange Is the New Black. А ще ж за її плечима повія Нола у фільм Hustle & Flow (2005) про мемфіського сутенера-репера. Як і емінемові приступи люті вкупі з наймилішою любов'ю до молодшої сестрички, агресія та ніжність у Клоннекса екстремальні у своїх проявах.
У його браваді міфологізовані походеньки лише посилюють у Клоннекса тугу його розлуки з ідеалом, з його небесною нареченою. І якщо вона взагалі існує в реальності, то яка перепона між ними? Вона зустрічається з кимось іншим? А якщо вважати Клоннекса ненадійним оповідачем чи фанатом французької комедії Le Magnifique (1973) з Бельмондо у головній ролі про романи письменника Франсуа Мерлена, то тоді та ідеальна любаска, до якої він так уклінно лине, взагалі існує поза межами його тіла?
Чи та недосяжна осяйна істота – це він сам? Його свідомість, яка й дозволяє йому все цей вертеп. Вона єдине його спасіння у цьому світі щоденної банальності. Його справжня коханка – це вседозволеність самовираження у творчості? Його єдина любов – це його музика? Це ж він сам називає себе аутосексуалом ("Artefakty Kokhannya") та промовляє слова про те, що: "Боюсь, я не зможу полюбити когось як музон" ("Luff Letter").
На альбомі "Mediv Ultimate Victim" у міксі трепу, гіперпопу та хаузу можна легко виокремити поміж інших хітів ("Enyky Benyky", "Ne Pytai", "Khvoido", "Tarxun", "Chupakabra", "Po Vaga") цілу романтичну колекцію для зранених сердець. Окремий суперхітовий альбом, де чистий Клоннекс після всіх його глюків вже такий вразливий лірик, що хоч до рани прикладай ("Mova Kokhannia", "Tebe Nema", "Luff Letter", "Vuiko Vamp", "Scam Princess", "Khapayu z neyu", "Lyaguminka", "Artefakty Kokhannya", "Lilit", "Chanel & Dior", "Querida", "Kalabanya"). Це ще може й не Joji, але безалкогольні побратими Tery та The Curly вже можуть серйозно засумувати.
"Mediv Ultimate Victim" – важливий альбом для розвитку українського репу. Ось альбом, що реально щось змінює в місцевому хіп-хопі. Але де довкола нього весь той хайп, який свого часу мала одна псевдореперка зі своїми утопічними маніфестами? То у всьому й справді винні російськомовні сліди на альбомі чи тут є ще щось?