Капслокова, плаксива та вишиватна іпостась Вєрки Сердючки.
Після ютубного та шазамного хайпу, а також після міні-скандалу (чи фейку) з "Піснею року" в Дюссельдорфі, Варіанти пишуть про ще квітневий альбом "Karma" від колективу Kazka з лейблу Mamamusic.
Kazka
Продюсерська вилизаність проекту Kazka з маніпулятивною (маркетинговою) тріщинкою на споді не особливо вражала у квітні цього року своєю одноразовістю та вторинністю. Комерційна кон'юнктура з лейбла Юрія Нікітіна демонструвала місцями нормальний поп ("Сама" і "Дива"), подекуди кращі тексти чи інтонації (ніж, наприклад, в Онуки чи Джамали).
Загалом, на альбомі не було нічого особливого, надзвичайного і тим більше експериментального (як про це пишуть на сайті колективу) разом з жахливим кавером "Мовчати" (гірше було лише у фільмі Позивний Бандерас) та з дном альбому, треком "Ніхто"). А хайп, звісно, трапляється, але вже незабаром безслідно зникає без сліз.
Реклямка, звісно, створена для того, щоб прибріхувати, але з experimental pop чи електро-фольком Kazka реально загнались. Важко зрозуміти, що вони мають на увазі під фейком електро-фольк, оскільки це такий ж макгафін, як і етно-хаос у ДахиБрахи, який розрахований хіба що на галасливих дівчаток з 1+1, оскільки в колективу Троїцького достатньо чіткі джерела впливу та вектор розвитку саунду. Загналась Kazka й з "інакшістю", "унікальністю", "дивами" та "мріями".
Місцеву реакцію на колектив Kazka дуже легко зрозуміти під час війни з Росією, але це лише маячки хуторянства, яке не хоче бачити далі свого носа. Не хоче поглянути, наприклад, на той берег Чорного моря, де пісенька "Свята" зможе відразу відшукати собі багато чого подібного на треці Mahmut Orhan & Colonel Bagshot "6 Days".
Тобто пропозиція Казки пропонує українським слухачам лише стандартний (середньостатистичний) саунд з турецьких хіт-парадів, де подібного за рік можна назбирати на декілька збірок.
Східні мотиви в турецькій (чи іранській тощо) поп-музиці навіть не треба пояснювати, але з якої радості (чи переляку) вони у творчості Казки? Це результат тюркського впливу на творення вкраїнської нації? Чи це така місцева реакція на хітовість в російських чартах виконавців з Казахстану, Азербайджану чи Осетії а-ля Jah Khalib, HammAli & Navai чи Miyagi & Эндшпиль?
Тут, до речі, східні мотиви у майже всіх треках Казки навіть у такому вилизаному варіанті підіймають питання присутності в Україні кримськотатарської поп-музики (звісно, що кримськотатарською мовою). Тож зумів декілька років тому вистрілити зі своїм хітом "Akpen birge" казах Галимжан Молданазар. Якщо українцям так подобаються східні мотиви та так люблять своїх киримли у ці складні часи, то де був всенародний хайп навколо диску Усейна Бекірова "Taterrium" (2016)?
А Kazka могла б придумати під ті східні мотивчики хоч якусь легенду (казочку) про бідну Роксоляну в сералі чи концептуально присвятити свій альбом усім українським жінкам, які поневірялися чи й досі поневіряються чужими світами (і не лише в секс-індустрії). Чи присвятили б альбом усім гарячим турецьким бойчикам, які літають до Львова на блядки. Вони б слухали його під час перельоту, мріяли, мліли, і вже готовими падали б у досвідчені обійми галицьких леліток. Або ж вигадали під альбом футуристичне пророцтво про майбутнє пришестя в Україну біженців з Арабського світу з пропозицією вже зараз, у 2018 році, готуватися до цієї історичної події. Хоча чи не найкраще музичка Казки пасувала б недо-фільмові Король Данило для сцени у гаремі.
Навіть дивно, що на диск "Karma" продюсер Нікітін не виписав з-за кордону співака Араша заради вишуканих та дивовижних східних збоченств а-ля скринька азійського клієнта Северини з Денної Красуні Бунюеля.
Вєрка Сердючка, з якою Kazka підписана на один лейбл, мала неймовірну здатність адсорбувати усе навколо, талановито експропріювати все, що погано лежить. Сердючка переплавлювала все це у горнилі свого психоделічного порно в стані ейфорійної білочки аж до самісіньких вершин карнавальної оргії. І це, до речі, саме той результат до якої так прагне нині її галицька репліка (поміж іншого) – бородата дитинка Дзідзьо.
Сердючка була зі своїм народом у радості, а Kazka – намагається бути з ним у горі. Kazka – це заточена під нові часи та виклики іпостась Вєрки Сердючки з фірмовою механікою розбудови треків, фразами-мемчиками, ледве помітною пародією тощо. Тільки якщо Сердючка гуртувала навколо себе усю ватну публіку (дивно, що її немає в генеалогії сєпарських мас у фільмі Лозниці Донбас), то Kazka, своїм мазохізмом в травматичному розколупуванні ран (і тріщинок), працює для вишиватників.
Це вже тяглість традиції маніпулювання споживачами. З контингенту Сердючки, легковірних глядачів зомбоящика, лахала нібито розумніша аудиторія, яка згодом масово мігрувала у Фейсбук. Але якось так згодом виявилось, що фейсбучними хом'ячками маніпулювати ще легше. А кон'юнктура лише мімікрує під щось більш успішне, і якби на часі був афробіт чи інші африканські впливи, то Kazka, наприклад, весело б косила під перший альбом Vampire Weekend. Вокалістка була б гарячою, наче Африка та оспівувала б дружбу народів. Але до Mbongwana Star, Vaudou Game, Adekunle Gold чи пацанів з TLC Fam їй було нереально далеко. Хоча як автентично під звуки останніх вигинається Марічка Яремчук, приймаючи у спрагле лоно невпинні хвилі Атлантичного океану.
А якщо вже і назавжди добити музичну тему у творчості Казки, то вже перевидання альбому Saâda Bonaire з далеких 80-х краще назвати експериментальним попом, а не це казкове чудо в пір'ях.
А щодо східних мотивів чи арабської тематики, то для тих, хто у садку вишневім коло хати тут може пролунати: Omar Souleyman, EEK, Zuli, Acid Arab, треки з лейблу Disco Halal чи зрештою, цьогорічний збірник VA Arabstazy "Under Frustration Vol. 1".
Все це відразу упосліджує будь-які згадки про автентику чи колорит (українську, звісно) поблизу Казки, бо з українського у їхній творчості лише мова. Про колорит у Казці можуть говорити лише люди із-за порєбріка. Ще далі іде продюсер гурту Юрій Нікітін, який вважає, що пісні Казки суголосні менталітету українських жінок (а це вся цільова аудиторія колективу), а пісня "Плакала" – точно відображає культурний код України.
"Понять до конца, с чем связан подобный успех песни на других территориях, сложно. Но мне кажется, она идеально соответствует менталитету украинских женщин (а, в большинстве своем, песни KAZKA предназначены именно для женской аудитории) и точно отображает культурный код Украины. Это делает группу и ее музыку непохожей на остальных. А это, как известно, всегда работает".
Реклямні нісенітниці про несхожість на інших вже якось розібрали, а от мазохізм назвати культурним кодом України можна лише приблизно. Звісно, що місцеве хуторянство вирізняється подекуди нестримним пожаданням до нензання та віктимності, але ж не настільки вже в 2018 році, щоб називати це культурним кодом і піднімати на прапор. В орієнтації Казки на сентиментальну та кітчеву публіку найцікавіше краще шукати, як і в Сердючки, не в текстах, а між рядками.
Лірична героїня альбому "Karma" – архетипна жертва в полоні традиціоналізму ("ой, не свята", "хрестик не зніму", "не навчили ні мама, ні Бог щастя ділити на трьох") і саме дезорієнтаційна миготливість винятково непосидючих орієнтальних мотивів має відтінювати її розгублену пасивність в стилі "била мене мати березовим прутом". Темний грув має посилювати її тріщинку на споді і тут навіть можна почути один мастурбаційний натяк, але вокалістка Казки не зовсім Kacy Hill.
У травмованості ліричної героїні цікаві не так тіні Єви Польної (батько якої з Західної України) з російського колективу Гости из Будущего (бо нема тут ні "Время песок" чи "Беги от меня"), як той факт, що ігнорування у текстах згадки про батька сигналізують про те, що він, якщо не маніяк, то тиран (батько Сердючки також незрозуміло хто: чи то льотчик, чи то підводник, чи то майор Чингачгук), або просто недосяжний ідеал. І все це традиційно – пошуки нового батька, сильної руки (стабільності у часи війни), які, зрештою, закономірно закінчаться пануванням над кимось підпорядкованим, ніби це минулорічна стрічка Майкла Пірса Beast.
Саме звідси й з'являються слова: "Кохати тебе, така моя карма. Втрачати тебе, така моя карма. Шукати тебе, така моя карма" чи "Вбий, але цілуй. В гарячу шию, де пульсує жилка. Вір, а ще цінуй: Прокинулась за дівчинкою жінка. В бій, любов – війна" ("Карма"). І як цікаво "Вбий, але цілуй" перегукується зі словами "мы также как и ты от любви погибали" з пісні Сердючки "Мы фестивалим" чи з хітом Тані Овсієнко про "Женское счастье был бы милый pядом. Hу, а больше ничего не надо".
Уся травмованість ліричної героїні цілком усвідомлена, бо вже в треці "Він" Заріцька співає: "Він просто хоче бути зі мною. Без війни і без бою. Він просто любить мене такою. Я не звикла до цього, мамо. Він просто хоче бути зі мною. Без війни і без бою. Він просто любить мене такою. Я не вірю, що це зі мною". Такою – це якою? Цікаво, що присутність у цьому треці цитатки з пісні Nelly "Dilemma" натякає на те, що той омріяний Він, схоже, що одружений чи як кажуть у Кийові – женатік (добре, що не Монатік, цей Іван Дорн для бідних). А те killing me softly з "Карми" згодом озоветься вокальним реґей-закідоном у пісні "Дива".
За всім цим невимовним смутком та неадекватністю головної героїні не варто забувати, що подекуди примітив у текстах на альбомі "Karma" перебуває на межі з пародією, а сам альбом, зокрема, періодично пародіює певних виконавців сучасної української поп-сцени. Це, звісно, не серіал Мамця з привітом побожній культурі – "Шалом, падло", але десь близько. І так у кон'юнктурі колективу Kazka навіть можна говорити про певну чесність, хоче це більше обурення від того, що деякі вкраїнські зірки естради можуть роками махлювати з публікою, але однаково ходити в софітах білими та пухнастими.
Тут стібуть співачку Онуку (та її народні мотивчики), а через неї й місцеву любов до Moderat та Gusgus. Стібуть Вакарчука та його миле скиглення про не його війну (і не лише за це). Пародіюють тут й сатанинську музичку співачки Соловій (хоча та сама ще та пародія). На словах "не навчила мама і Бог" відразу згадуються Брати Гадюкіни зі словами "з нами партія і Бог" з пісні "На Україні лад і спокій". А фраза "ой, мамо, на свята я не була свята" не так схожа в 2018 році на пародію, як більше нагадує маразм (разом з "в небо з милим падала"). З цих країв й виразно школотна лірика "Заплакана впала на подушку. Залишила хлопця на подружку" ("Запала"). Хоча найсмішніший момент на альбомі можна знайти у треці "Дива", а саме слова "набила на серці твоє ім'я", де відразу хочеться згадати Висоцького.
А до хайпового хіта "Плакала" треба підходити ще з треку "Сама", який відразу пояснить, чому на головному хіті колективу так чути співаком Стінгом та його десертною ружою.
Якось відразу можна собі подумати, що кліп "Плакала" – це ілюстрація слів пісні Вєрки Сердючки "Я рождена для любви": "Я рождена для любви. В душе огонь, а в руках мимоза. Ну где ж ты мой юный пион. Ждет тебя твоя майская роза", але там варто відразу зауважити лобові цитати з Леона-кілера (під "Shape Of My Heart", де тре шукати перегуки з текстами "Плакала" та "Дива") і Справжнього детектива з ритуальними вбивствами кобіт.
Лірична героїня Казки, ця всеукраїнська Матильда, травмована сучасним і тому так жадає повернутися в дитинство, назад, до спокою та стабільності. Це ностальгія за благодатними часами Вєрки Сердючки, де долар був три гривні, а стріляли лише в телевізорі. Це прощання з райським дитинством, де не було війни, це пошуки вічного літа, наче з пісні Кріса Рі. Але те літо закінчилося десь під Іловайськом і вже більше ніколи не повернеться. Треба дорослішати. Girl You'll Be a Woman Soon чи як співає сама Заріцька "прокинулась за дівчинкою жінка". А про таємні знаки краще не питати, а залишити їх затятим фройдистам обабіч цнотливих квіточок у невинних руках.
А ot місцеві феміністки могли б тут розгулятися, дай Боже, бо GirlPower фінал з квіточками у руках цілком би можна було заточити під слоган "моє тіло – моє діло", але все діло якось псує кухня, це стереотипне місце жіночого затворництва та посвяти. Kazka могла б, принаймні, подивитися у бік ліванського колективу Mashrou' Leila та їхнього треку "Roman" (якщо вона вже так зважає на східні мотиви), де кобіти танцюють за свободу, поки українські тихенько плачуть. І це той випадок, де Ліван прогресивніший, ніж рустикальна Україна в центрі Європи.
Саме тією ностальгією за кращими часами так й приваблює своїх травмованих співгромадян колектив Kazka, який паралельно ще встигає простібнутись, як і Сердючка, над смаками своєї легковірної публіки та стригти з них купони на тій хвилі. Війна, близькість смерті, загострює відчуття та почуття, і саме на цьому й розбудовується увесь хайп довкола них, як приклад перемоги української зброї у ворожому світі (те, чого не змогла зробити Джамала після Євробачення). А десертна ружа з Едемського саду це, звісно, що Вєрка Сердючка.
Вєрка
Сердючка ще задовго до Дрейка зрозуміла, що для того, щоб бути популярним, треба стати мемом. Вона талановито вловила дух часу, ті блаженні часи, те нескінченне літо любові до економічної кризи 2008 року, а згодом, і до війни з Росією. Всі її суперхіти на один манір, але хто про це думав, коли душа летіла в рай. Вона була провідницею у кращі світи потойбічної учти для всієї вати СНД. Вона стібала й захищала усіх гнаних та голодних і ще співала, що саме вона революція. А ще в неї була незабутня Гєля. Це був геніальний трешевий угар за який її незаслужено викинули з української культури діячі, типу, Володимира Яворівського за хохляцьку пародія на місцевий триб життя.
Але за Хохляндією там ще було пародіювання шансону (до рівня шансончика), а особливо, постшансону Міхайлова, Ваєнги та Лєпса (наприклад, "Пирожок"). Слухати цю пафосну трійцю після Круга, Кучіна чи Петлюра просто нереальний гаплик. Саме після колективу Kazka й цікаво розбирати нутрощі треків Сердючки, де можна відшукати багато чого цікавого та забутого в її творчості. Реверанс Гадюкіним в "Гоп-гоп". Диско в "Девочки". "Святое одиночество" Казки в "Ты уволен". Блюзовий стьоб над Яном Табачником в "Ваза и пион". Психоделічний еротизм "А я у гай ходила" з радянськими обертонами фільму про Червону шапочку (а ще привітом Пирожку).
"Абрикоси" стібуть попсу. "Люта бджілка" – модний дитячий рейв. Диско "А метель метет белая" якому б позаздрив сам Іван Дорн. Кос під Скрябіна в "Вишенка (Я революція)". Алюзії на пісню колективної Баби-Яги з мультфільму Летючий корабель в "Все будет харашо". Шансонна пародія "А я только с мороза". Казкове минуле про нечисту силу в хіті "Горілка". Пет Шоп Бойс в "По чуть-чуть". Стьоб над настоящіми мужчінами та кос під Muse в "Я рождена для любьви". Пародія на "Мурку" в "Ах, мамочка". Пародія на Білозір у "Восток" з текстом про мусульман та роксолан.
Трохи Army of Lovers. Стьоб з Повалій ("Просто Вера"). Кос під Муравйову. It's raining men в "Рельсах любьви". "Сука Любовь" Міхея в "Трали вали". Стьоб над Любе в "Плакать или радоваться", де ще помітні сліди пісні ВІА Вєраси "Я у бабушки живу" (там де, у меня сестрьонкі нєт, у меня братішкі нєт). Заїзд на територію інді-саунду "А я смеюсь" та передчуття майбутніх прозрінь Міхалка в 2007 році, який до того схрещував для місцевої публіку групу Ramones і Таню Буланову.
Кос під O-Zone на "Doremi". Паростки ватного Механічого апельсина на "Essen" (ще один ідеальний трек для Донбасу Лозниці). Еротичне диско "Gorbachev" з басовою лінією з "I Feel Love" Донни Саммер, плюс танговий салют Грейс Джонс помножений на калінку-малінку і Іван Дорн зі своїм цитатним постмодернізом на "Мишка виновен" сховається в куточку. Салют Рамштайну та припанкований асісяй. Ласковий май в "Гидропарк". “Ягодицы” з Повалій і "На душе переполох" з Кіркоровим за сім років до його пекельного трешу з Басковим. І знову ідеальний трек для Лозниці "Essen 2".
Все це допомагає краще зрозуміти механіку гурту Kazka та причини хайпу довкола них. А ще вкотре наголошує на тому, що музичний ринок пост-совка – це благодатне місце для всілякого плагіату, де тирять всі: від Кіркорова, Потапа та БГ і до ВВ, Вакарчука та Дорна. А за вікном у цей час неймовірно широкий та різноманітний світ, який не обмежується казкою.
