article

Zwyntar "Тисяча очей" (2023)

олександр ковальчук
середа, 18 жовтня 2023 р. о 19:55

Новий альбом косплейного кантрі, яке лише на рідному ґрунті тужавіє дарком, силою та життям.

Другий альбом київського колективу Zwyntar з апокаліптичними візіями про потойбічне життя за океаном та на вкраїнських теренах.

Є два гурти Zwyntar. Один – це заокеанський косплей для тематичних барів. Пересувний атракціон за вітриною, музейний експонат. Інший – це потворний бік соціальних конструктів на місцевому ґрунті. Пекло, яке завжди за рогом.

У першому – ні містики, ані готики. Альманах південних кліше у стрічці Диявол назавжди (2020) Антоніо Кампоса, який навіть за грою всіх акторів понуро біжить до своєї предестинації. Лінійка місцевого косплею заокеанських територій на кшталт Саші Буля та гурту Ukiez від ще одних реконструкторів.

Їхній мініальбом "Гріх" (2016) можна спокійно пропускати, лиш на мить зупинившись над ідеєю буквалістського мислення, територією Старого Завіту зі зайвим Ісусом на стіні. Царство опівнічних кліше на теренах південної готики на їхньому дебютнику "Мертві Голоси" (2018) сягало вже зовсім іншого рівня виконання. Тексти ставали кращими ("Муншайн"), історії жвавішали та салютували Джармушеві ("Човен").

Коли вони переставали настільки прямолінійно працювати зі схемами заокеанського світу та ставали на стежину рідного ґрунту, то відразу перетворювались на щось значно більше, аніж іграшковий косплей, ловили екзистенцію голими руками ("Микола", "Кажани", "На болоті"). Власне, тоді їх й можна було називати дарк-кантрі.

Варто відразу зазначити, що не варто наразі очікувати від цього пересувного театрика проповідницької ревности Девіда Юджина Едвардса. За цим місцевим слухачам краще звернутися до пастора Чухліба. Не варто нині сподіватися від них й шизоїдної кабарети на кшталт альбому "Now You Are One of Us" (2006) техасців The Paper Chase. І будьмо чесні, будь-який потойбічний колектив дарк чи альт-кантрі, навіть не американський, а хоча б британський, завиграшки обставить їх у цих преріях. Хоча б оксфордці Viarosa.

Новий альбом гурту Zwyntar "Тисяча очей" (2023) ще більший вправніший у текстах та історіях ("Трясовина"). Збільшується градус іронії та з'являється ловка гра з підтекстами, які більшість, схоже, навіть не зрозуміє. Найбільшим приколом для Zwyntar після цього альбому була б колаба з побожними страстотерпцями з Один в каное ("Белла").

Свій тематичний косплей для вечірок у барі вони також поліпшують. Вплітають елементи фанку ("Погана кров"), психоделії ("Ящірка") чи гард-року ("Диявол входить у місто"). Місько Барбара мусить обов'язково зацінити фолкову кумедію з кобейнівським вибриком "Дівча". А виконавиця Лея зі своїм бестіарієм після такого альбому мусить кусати лікті у приступах екзорцизму, хоча у тих реконструкціях все таке гладеньке та музейне, наче не з серіалу Проповідник ("Госпел").

Але все це лише наживка, щоб затужавіти на рідному ґрунті дарком, силою та життям. Наприклад, у фолк-році "Мати Темрява" чи у найкращому вияві дарк-кантрі на цьому альбомі – треці "Білим снігом", де чорним гумором уміло вивертають назовні всю потойбічну нечисть соціальних конструктів.

Хіт "Янголе небесний", варто сподіватися, у своїй актуальній місії стібе саме буквалістське мислення навколо. І це вже щось значно цікавіше за далеку південну готику, оця нинішня зустріч секулярних неуків-позитивістів та клерикальних немовлят у вірі (буквалістів). Їхній такий агресивний фанатизм, який ладний видряпати очі усьому, що не мислить рівно разом з ним.

Це вже цікавіше за якусь уявну містику у них, яку, схоже, деякі їхні шанувальники плутають з клінічними випадками. Містики у Zwyntar, власне, діткам на покуту. Буквалізм якраз й противиться містиці своїм сентиментальним сюсюканням, якщо вже зауважувати цей християнський контекст, а не брати до уваги потойбічне коріння у Лавкрафта чи Амброза Бірса. В Україні гурт Zwyntar більше мали б зацікавити праці Марії Маєрчик про місцеві ритуали та тілесність.

Саме у цій зустрічі не має жодної різниці між секулярними неуками та немовлятами у вірі. Обоє рябоє.

Редукціонізм одних пишається іграшковим підійманням відьмацтва на феміністичні стяги в очах середньостатистичної читачки сайтів Wonderzine та The Village, а деякі претензії від подібних читачок до серіалу Ідол можна спокійно записати у найкращі ідеологічні зразки соцреалізму. Декілька років тому, ще до війни, у їхніх російських засновниць був один цікавий епізод, коли одна з вондерзін почала аналізувати фемоптикою радянське кіно Любов і голуби (1985) без базового розуміння, що це фарс.

Інші фанатики моляться на склопакети з ликом Діви Марії та не зауважують той момент, що за тисячами кам'яних Богородиць скрізь повстають слова Ісуса про те, що каміння кричатиме про цю гидоту спустошення у Церкві (Лк. 19, 39-40).

А південну готику, таку як у фільмі Paperboy (2012), де Ніколь Кідман пісяє на обличчя Заку Ефрону після укусу медузи, в Україні треба шукати на півночі. Столичні мешканці щось трохи проспали цей момент у своїй нелюбові до Галичини, хоча цей поїзд вже давно пішов на Тернопільщину, а нині вже зупинився на Рівненщині. Якщо у магічному мисленні місцевих парафіян Антихрист звідкись й прийде, то саме з Рівненщини. Про це, до речі, навіть вже є офіційна статистика.

Варіанти - онлайн газета новин Львова. Інший погляд на львівські новини та новини львівщини. Завжди свіжі новини про Львів, про львів'ян і не тільки. Тут новини у Львові оновлюються постійно.

Варіанти © 2012-2024