Sasha Boole "Too Old To Sell My Soul" (2020)

Стилізація стилізації на новому альбомі буковинця Саші Буля з претензійною назвою "Too Old To Sell My Soul".

Попри всю картинність жанру та його доконечну атрибутику новий альбом Буля обов'язково потребує якогось утилітарного простору. Для функціонування його моделі стилізації, особливо на теренах кантрі, має бути хоча б якийсь контекст, який би хоч якось оживляв усі його передбачувані кліше. Дивно, що його чомусь не взяли у стрічку Гуцулка Ксеня замість стерильного колективу Dakh Daughters, який там наче кобилячий хвіст. Трек "Werewolf UA" цілком би був доречний у постмодерній порнографії Легенда Карпат про Олексу Довбуша чернівецького режисера Сергія Скобуна, і навіть би сяяв там перлинкою поміж непотребу.

Без цього контексту кантрі та фолкові патерни альбому "Too Old To Sell My Soul" нічого цікавого не говорять англійською мовою, і достатньо нудні українською. Це якась місцева лайт-версія когось для когось бідного. Стилізація стилізації для беззубого бреньканння на тематичних вечірках бізнесових колаб з гамериканськими друзями. Ні про що казна-що аби вбити час проміжках дозвілля ("Fortress", "Widowmaker"). Англійською мовою все це відразу губиться поміж тьми подібного в третіх ешелонах кантрі-колективів у всьому світі та не працює навіть з готичними нюансами. Всі ці симулякри заяложеної пустельності ("Too Old To Sell My Soul", "Music To Watch The World Dying", "Nothing But Sand") не можуть дати навіть мінімальної небезпеки на самотнього фронтирі зі зоряним небом під губну гармоніку. Тривіальний збірник каверів з місцевим акцентом вкотре накручує безжальних грифів, які затуляють крилами пекельне сонце над головою неборака, без будь-якого йойкання у грудях. Інтерес Буля до Справжнього детектива цілком зрозумілий, але краще б він дивився серіали Стіва Конрада (Perpetual Grace, LTD та два сезони Патріота про фолкового кілера) чи того ж Проповідника.

Все це, звісно, ані Lambchop, ані Calexico, ані Birch Book, ані 16 Horsepower разом з Wovenhand. Ще трохи і Буль би опинився десь біля фейкових задротів Jonathan Livingston, але його, на щастя, інколи рятує тяглість місцевих алюзій ("Werewolf UA", "Рівні") на Мертвого півня чи Плач Єремії. Трек "Там Буде Ніж" з його знудженим (досвідом) ліричним героєм та прогнозованим виттям відьм саме нагадує пародію на останнє EP гурту Jonathan Livingston. Ці фанерні бовванчики надзвичайно тупо намагались на EP "Хто я?" (2019) залізти своїми лапами на територію Мар'яна Пирожка, який наразі є недосяжним ідеалом в український фолк-музиці зі своїм триптихом "Польовий".

Вурдалачне подражаніє Буля ("Werewolf UA") інферналіям Пирожка також ще поки достатньо немічне та дитинне на тлі пирожкового альбому "Містичний". Музика Буля потребує ще костурів для ходи, наприклад, фільму Побачення у Вегасі (чи якогось вкраїнського істерну) для треку "Royal Flush", бо самостійно на диску "Too Old To Sell My Soul" вигрібають хіба що останні два треки ("The Ocean", "Зі Смертю Під Вінець"). Там тексти нарешті в майже адекватному стані і ніхто навіть не намагається так смішненько бавитись у пророка (і, можливо, навіть стібуть Вакарчука).

Попри всі особливості жанру особливо дивує інколи прямолінійність Буля, його застарілий лексикон лірики, а також те, що він зовсім ігнорує якісь чернівецькі діалектизми чи, наприклад, актуальні історії про буковинських Ромео і Джульєтту, де вона буде з Магали, а він – з Рідківців. Своїм саундом та артистичною позою Буль не відкриває жодної Америки, оскільки з часів дуету Mickey and Bunny (Модест Склепович та його дружина Орися Іванчук з Монітоби) українське кантрі вже давно не новина.

Саша Буль також не трансформує і не утворює нові сенси незвичного прочитання класичних творів, як це зробили свого часу Mickey and Bunny на безсмертному треці "The Marigolds".