Уроки толерантності

Квартирна версія пролетарського євангелія Пазоліні Теорема (1968) з періодичними фігурами з радянського фарсу Любов і голуби (1985).

Після успіху стрічки Припутні (2017) режисер Аркадій Непиталюк десь трохи зловив зірочку. Далі у нього був рагульський треш 11 дітей з Моршина з доволі куцим косплеєм фільмів Стівена Содерберга (Ocean's Eleven, Logan Lucky). Нині його стрічку Уроки толерантності можна жваво назвати живим свідчення його режисерського відродження.

Щось й справді здохло у лісі після Моршина. Схоже, що традиційний продюсер фільмів Непиталюка, Сергій Лавренюк, не посмів затесати у це драмеді пружні таланти своєї коханої дружини Олена Лавренюк, яка вже встигла відзначитися у серіалі Кава з кардамоном (2021) та фільмі Еґреґор (2023).

На тлі презентації ЛГБТК-тематики в українському кіно Уроки толерантності відразу випереджають рівнем адеквату майбутню стрічку Мій юний принц. Власне, ті примітивні начебто провокації про хлопчиків на пляжі за заповітами літа Луки Гуаданьїно, де замість персика, певне, що дрочитимуть у вишеньки-черешеньки. Ромі Шнайдер й нині мало хто може переплюнути коло басейну.

З якогось боку ідея нової стрічки Непиталюка нагадувала одну російську рекламу під вибори про гея в родині. Однак прем'єра п'єси Ігоря Білиця "Гей-парад", за мотивами якої й знімали Уроки толерантності, відбулась 20 січня 2018 року, а російський ролик з'явився в неті 16 лютого 2018.

Якщо ж відкинути цей момент, то Уроки толерантності є такою собі квартирною версією пролетарського євангелія П'єра Паоло Пазоліні Teorema (1968) з періодичними фігурами з радянського фарсу Любов і голуби (1985). З огляду на це, до речі, тут відразу варто згадати у перегуках хайповий фільм Saltburn (2023) Еміралд Фіннелл. Тільки тут ніхто не грає свіжу могилку цюцюркою та не збирає свічечки зі спермою.

У фільмі Пазоліні блондинистий бестій так переспав з усіма членами шанованого сімейства (тато, мама, син та донька), що після цього всі вони моментом назавжди усвідомили катастрофічну пустку свого міщанського життя. Тато волав голим у пустелі, а мама (Сільвана Мангано – богиня) віддавалась охочим пролетарям у всіляких годящих місцях.

У Пазоліні ще служниця левітувала з тієї чистої радости убогих духом, але в Непиталюка жодних Божих див не буде, окрім світлого преображення людської природи. Його гей Василь врятує традиційну хмельницьку сім'ю від екзистенційної порожнечі, браку комунікації та капіталістичного відчуження. Воскресить її, так би мовити, до життя вічного, перемінить недосконалий людський образ у щось богоподібне.

Мемічність однотипних матюкливих конструкцій в Уроках толерантності тримається стереотипної лінії партії в уяві однієї бульбашки, а тому всі ці кліше можуть сподобатися хіба сніжинкам чи шанувальникам несмішного шоу Майкла Щура та всього того Телебачення Торонта. Щось цікаве тут завжди треба шукати поміж цих стереотипних приколів.

Абсурд фільму Непиталюка більше нагадує чийсь дурний сон своєї запрограмованою механічністю. Якщо десь й шукати якусь іронію, то саме тут. У цій міфічній застиглості протистояння геїв та гомофобів в Україні. Стереотипна комедія про стереотипи висікає лише іскри фарсу з фігурами періодичного цитування радянської стрічки Любов і голуби, яку так полюбляє одна фільмова сценаристка.

Непиталюк, схоже, десь навіть глумливо підіграє утопічним візіям однієї бульбашки у цій казочці про гея-колобка для маляток. Він від усіх майже втік, але всі вони натомість отримали неоціненний досвід магії людського спілкування. З позачасової казочки й ця, як спочатку здається, досмартфонна ера у фільмі, де події начебто відбуваються у Хмельницькому, але всі персонажі чомусь говорять художнім міксом суржику та деяких галицизмів. Певне, що татко Зеник ще той прихований галичанин, адже Шелдон більше розуміється на сексі, аніж він.

Ці уроки лише виграють від обопільного навчання як гетеро, так і квіру, які наразі однаково перебувають на інфантильному рівні сприйняття реальності. Як тільки фільм на мить починає перехилятися в якийсь один бік, то відразу стає допотопним, запізнілим кіно.

Щось подібне, до речі, може зауважити у стрічці Барбі та 5 сезоні серіалу Фарго. Протиставлення відсталої України та прогресивної Європи під час нинішніх подій у світі вже є досить сумнівним. Ідея про те, що толерантність може врятувати економіку та покращити добробут доволі наївна у своїй утопічності з достатньо комічним ореолом цього святого месіанства.

Поміж цього фарсового моря неприхованої лірики, яку не загортають цнотливо у слюрний папірчик, актори дають душу середньостатистичного обивателя з пристрастю Подерв'янського та ревність оскароносної акторки, яка пісяє у відеречко у бусику поміж пустелі. Вони жменями п'ють кожну секунду на екрані, адже не щодня в українському кіно є можливість таких безпосередніх інтонацій та повноформатного бенефісу.

А у всьому, здається, винен совок, 95-квартал та студія 1+1 (гей-гуцули та серіал Останній москаль). Саме зі старого радянського анекдоту тут гей-сантехнік з жеку, щоб натякнути на всю різницю між артистами та пролетарями. Червоні труси гея Васі відразу летять у Чєлябінск.

Тільники татка Зеника та його кума нагадують про дядю Мітю. Шкода, що у цьому моменті Зеника та кума автори фільму не пішли стежкою батька нареченої Чарлі Гарпера, Челсі, який після стількох років розлуки знову зустрівся назавжди зі своїм побратимом-підводником. Тепер з їхньої кімнати часто можна почути еротичні накази на кшталт "відкрити люки", "запустити торпеду" чи "підійняти перископ". До епізоду зі стрічки I Love You Phillip Morris (2009), де Джим Керрі грав якось реднека у панківському образі Іґґі Попа також не дійшли.

Та все схоже на те, що далі має бути якесь продовження, а син Денис, якщо вже цитувати Любов і голуби, мусить піти в армію, а не на гей-парад. Щось жахливе у фільмі Уроки толерантності можна надибати лише у фінальному речитативі, що начебто вважає себе репом, під Степана Гігу.