Я і Фелікс

Дебютний фільм Ірини Цілик за мотивами лагідного Чеха відкриває світові тваринний магнетизм поета Іздрика в трусах.

Режисерка Цілик – мудра кобіта. У своєму дебютному фільмі за мотивами книги її рідного чоловіка Артема Чеха "Хто ти такий?" вона впевнено та владно забирає все зайве. Увесь той письменницький ексгібіціонізм догори.

Схоже, що Чех зі своїм романом про безпритульні 90-ті ще якось може виявитися українським Монком з Американського чтива (2023). Услід за комедією Фінчера Gone Girl (2014) якось раптом стане зрозуміло, що Цілик та Чех є співучасниками цієї вистави для довірливих глядачів.

Його роман "Хто ти такий?" презентував своїм читачам цілий асортимент кліше про 90-ті у популярному в Україні жанрі "естети пишуть про злі вулиці". Поміж літературщини та жаданівщини, де інколи вже зовсім здавалось, що це пише член Спілки письменників України, можна було поміж іншим натрапити на сліди Селінджера та Кундери.

Останній, до речі, міг знадобитися режисерці Цілик у той момент, коли вона обирала Іздрика на роль Фелікса. Поет Іздрик у тамті часи особливо схожий на Деніела Дей-Льюїса у фільмі Нестерпна легкість буття (1988) Філіпа Кауфмана. Фелікс у книзі Чеха у 1968 році якраз був у Чехословаччині. Схоже, що у цій історії сама Цілик бачить себе чуттєвою та ніжною Жюльєт Бінош.

Книга "Хто ти такий?" – це щось середнє між Шведською історією кохання (1970) Роя Андерссона та Дітьми (1995) Ларрі Кларка. Історія просвітницької дружби старого і малого відразу нагадує про Леона (1994) Люка Бессона чи Охоронця для доньки (1997) Мацея Шлесицького.

У цій "довершеній дитячій пристрасті" в "осоружному фекальному хаосі" море попкультурних згадок. Про музику, де Тимофій більше рокер, ніж репер (у фільмі). Про кліпи (лише дурний не мріяв про юну Алісію Сільверстоун). Про кіно (на килимі це алюзія на Смертельну зброю 2?) Про футбол. Чех трохи грається з читачем у цій дитячій еротиці безбатьківства, вимахується естетом, що та дівчинка Мар'яна біля шовковиці. Дивно якось, що того року йому дали саме дорослу премію BBC, а не дитячу.

Десь потрохи він підкидає мемів (Фелікс якось спав зі Софією Ротару у поїзді) та похоронної чорнухи. Коротше, розважається, як може, поміж поезії символістів, Набокова та Буніна. Після фрази "Із сусідніх сіл приходили бляді" у нього вселився сам Хармс.

У парі з тваринним магнетизмом поета Іздрика у ролі Фелікса, залізного Фелікса, цей матеріал міг би стати готовою інструкцією боротьби з несанкціонованою підлітковою ерекцією на Черкащині за авторства Ді Снайдера. А якби сюди зайшла без прелюдій одна пісня гурту Latexfauna.

Іздрик – лукавий поет. Його приваблює прекрасне, він досліджує внутрішнє. В українській літературі він пружно асоціюється лише з одним грішним тілом. Він ідеальний провідник у світ дорослого кохання без трусів. Його голомоза анатомія стійко надається до камуфляжної алегорії про цюцюрку, яка гуляє сама по собі. Щось у тому є гоголівське про його періодичну втечу від власника, хоча це вже зробили росіяни у фільмі Щасливий кінець (2010). Невипадково, один музичний гурт, який якось записав цілий альбом його віршів, вирішив назватися Liloviy (добре, що не Моржовий).

Неконтрольована пуцька – це біда. Саме тому режисерка Цілик своїм жіночим поглядом вирізає в екранізації книги Чеха увесь секс. Усю чорнуху. Всю літературщину та жаданівщину. Перед глядачем витає лишень лагідний Чех у настроєвому імпресіонізмі дитячих спогадів. Її найближчими посестрами у цьому ейфорійному стані будуть стрічки Boyhood (2014) Річарда Лінклейтера та The Tree of Life (2011) Терренса Маліка.

Ніхто не знає, чи режисерка Цілик шанує радянський хіт Сто днів після дитинства (1975) Сергія Соловйова, але з якогось певного ракурсу її дебютне кіно є пародією на легендарну Маленьку Віру (1988) маріупольця Василя Пічула, де вона лишила за стіною всі радянські сварки та істерики.

З одного боку, до перегляду фільму Я і Фелікс книгу Чеха краще не читати. Після книги все це кіно стане лише вибірковим книжковим скелетиком, хапливою фрагментарністю підліткової замрії. З іншого боку, прочитана книга дозволя нанизувати на цей скелетик всі моменти, які Цілик впевнено пропустила.

Цілик стишує Чеха. Забирає все зайве та галасливе заради тихої імпресіоністичности, яка зациклюється на собі, щоб відірватися від провінційної убогості. Рандомна фрагментарність моментів являє непевність та невпевненість цього перехідного стану. Кліпове слоу-мо зі життя закоханих живе лише цим єдиним моментом.

Стрічка Я і Фелікс є чудовим прикладом режисерського таланту на майданчику. Цілик контролює кожну секунду, безжалісно ріже та організовує ідеальний порядок (певні претензії можуть бути хіба до підбірки репу у фільмі). У цьому моменті вона перегукується з Ля Палісіадою (2024) Філіпа Сотниченка, де навіть створює з ними особливу пару у любові до Кшиштофа Кесльовського.

Якщо Сотниченка у ньому більше цікавить соціалка на кшталт Krótki film o zabijaniu (1988), то улюбленим фільмом Цілик може бути його метафізика La Double Vie de Véronique (1991). Щось у ній самій є від героїнь польських фільмів з 90-х, наприклад, ті ж Psy (1992) Владислава Пасіковського з самим Богуславом Ліндою (якщо тут вже згадували Сару Шлесицького).

У Цілик прекрасний підбір акторів. Іздрик у трусах – чистий звір. Її син в ролі малого Тимофія – це найкращий дитячий вихід в українському кіно за останні роки. Підлітковий Владислав Балюк також преображається у її руках після стрічки Дон Жуан із Жашкова (2024). Анастасія Карпенко з фільму Як там Катя? (2024) та серіалу Перевізниця (2024) нарешті посміхається та демонструє свій комедійний талант, який вона чомусь рідко відпуска в люди.

Цілик також десь трохи бавиться з глядачем. Тільки у фільмі про життя Тимофія стає забагато мами, як у британському серіалі The Durrells, то відразу за декілька хвилин у кадрі вже з'являється книга "Моя сім'я та інші звірі". Комедійне у неї ще вдало увиразнює делікатний саундтрек, але таки шкода, що Іздрик, можливо, разом з Андруховичем, так і не заспівав у неї "Tango libido" Мацея Маленчука. Це б був хіт сезону.