І значить знову більше наказове мочілово Свободи, аніж свідома громадянська позиція. Навіть ось у цьому списку підписантів стільки мочильників Свободи, з тих чи інших, наближених до Садового чи Удару причин.
І тут відразу якийсь такий упс стається, що навіть Брітні буде соромно та ніяково.
Уся природа таких непоправних упсів у тому, що такі реакції вважають, що вони відбуваються в ідеальній ситуації, цьому замкненому і темному колі щастя. Але ідеальних ситуацій у замкненому колі української політики не буває. Там усі намотують коло за колом власним чолом, а хтось, можливо, і власним тім'ячком.
Навіть Небесна сотня не допомогла вийти живим і ненародженим з цього прокляття.
Породила вірші та пісні, увесь цей поетичний, такий відірваний від життя та оманливий флер, але не допомогла вийти. І навіть люстрація тут не допоможе. Людська плоть сильніша смерті, а любові на усіх не вистачає.
Тому так умиляють ці милі культуртрегери, які вирішили побавитись у велику політику. Які пошепки закликають френдів читати Українську правду у дружньому колі та пригорщами передавати її інфу, ніби це непомильна істина на останніх стаціях.
Деякі культурні люди Львова такі лохи, такі лохи, що аж ахи і охи. Але яке ж це велике щастя, якщо вони в долі і січуть усі процеси.
Сподіваюсь, що невідомого автора роликів про візитацію Фаріон у дитячий садочок, синьожопу банду Юри Михальчишина чи ось такого чувачка Сосюру не особливо сильно будуть запідозрювати у симпатіях до Свободи чи іншій бакланній пурзі.
Невідомий автор може хіба що весело покаятись за статтю з назвою "Свободу Ірині Фаріон".
А для усіх культурних людей Львова та заспокоєння їх нервової системи від систематичних стресів звучить Sun Kil Moon "Micheline".