Асталавіста. Олександр Рудяк

Не минуло ще тижня з моменту офіційного звільнення генерал-лейтенанта міліції Олександра Рудяка з посади начальника Головного управління МВС України у Львівській області, як, наприклад, з Вікіпедії вже щезла ціла сторінка з інфою про його біографію.

Щезла і все. Розчинилась. Хоча була там достатньо тривалий час.

На сайті Міністерства Внутрішніх справ замість біографічної сторінки Рудяка – також величезна біла пляма, порожнє місце (лишились тільки новини про його слово та діло).

Схоже, що Олександр Рудяк й справді так стомився від революційної Львівщини, що вирішив просто зникнути з усіх радарів заради благодатної і пенсійної тиші десь на території чарівної Полтавщини.

І це зовсім недивно для такого прихильника еволюції як він. Схоже, що його презентаційні слова у далеку передноворічну пору 2011 року вирішили трохи пожартувати зі своїм респондентом, який тоді заявив, що сприймає у міліції лише еволюційний шлях розвитку.

Революції у львівській міліції так і не сталось, але вона просто накрила її у ніч з 18 на 19 лютого.

Рудяк може зрозуміти ці пророцькі приколи, якщо помітить, як травматична Галичина супроводжувала його старт і фініш у Львові незначними тілесними ушкодженнями. Стартові на підборідді, а фінішні – вже на чолі.

З такою відзнакою на підборідді Рудяк був на старті.

А таким він став на фініші після штурму ГУ МВС та кидання у його чоло чогось травматичного.

Як уже стало зрозуміло, цей текст більше цікавиться впливом постаті генерала Рудяка на візуальну народну творчість, аніж аналізом його досягнутих регалій на території ісусомданої Галичини.

Звичайно, що спочатку бравий варяг з чарівної Полтавщини повстав у народній свідомості у панібратській позиції всемогутнього панотця, верховного бога і навіть Бетмена.

Більше Гліба Жеглова, аніж Володі Шарпова.

Більше на шухері, ніж на попівському милосерді.

Та вже згодом від панотцівства лишилось одне милосердне панібратство внутрішніх органів.

Рудяк артистично увійшов у довірливий галицький народ своїми блаженними лементаціями. До нього, ніхто з головних мєнтів Львові не міг собі дозволити попити чайку з журналістського термосу.

Привселюдно підстібнути СБУ чи разом посміятись над особливою небезпекою деяких випадків стояння на колінах у дещо мізогінному розрізі.

Або ж просто розказати журналістам анекдот про Адіка Гітлера та його славнозвісне рава-руське стояння на митниці.

Народний артист Рудяк любив працювати на контрастах і тому на тлі його панібратського милосердя та душевних приколів процвітав його особливий потяг до здобуття бойових заслуг у природній спосіб.

Він сміливо ліз на рожен конфліктних ситуацій у чітко визначених для цього львівських локаціях. Він безстрашним супергероєм летів у вир місцевих подій, у самісіньку і таку розбурхану їх серцевину.

До нього, ніхто з головних мєнтів Львові не міг собі дозволити ось так просто втягнутись у гущавину бійки між коміністами та свободівцями за заборонений червоний прапор на Пагорбі Слави (так, так, це саме його спина скеровує цю сутичку у більш правове русло)

Як і кожен супермен чи супергерой артист Рудяк знав, що з ним точно нічого не станеться поганого у таких правопорушеннях. Ота дрібнота людей, яка постійно вештається під ногами у Львові ніколи не здатна подолати гуліверного Супергероя.

Ось як відверто та щиро Рудяк рятує маленького Зюбаненка від рук кровожерливих свободівців та ще й запитальним криком "Хто вам дозволи бити міліціонера" та окличним вигуком вгору "Всім стоять".

Супергерой Рудяк нічого не боявся у цьому здрібнілому Львові і тому міг сміливо ходити там, де Сала хапали за шкварки.

Є тільки одне відео, де він на хвилі революційного стресу дозволив собі лише на мить вийти з цензурної врівноваженості в область неевфемізмної лакуни, тим самим презентуючи у ту нелегку мить усю велич та трагедію людської істоти свого супергеройства.

Усе його львівське геройство з дірочкою для зірочки, а не від бублика, мимовільно та лише дещо залажали його підлеглі зі своїм рекламним роликом про модернізацію львівської міліції допотопними методами.

І все тому, що епігони ніколи не можуть відтворити усіх артистичних тонкощів методу (у даному випадку це була недоречна патерналістичність львівських поліцаїв).

А поза тим усім, у своїх власних приватностях, Рудяк любив фотографуватись у сонцезахисних окулярах Dolce & Gabbana.

Під час таких сесій він дивитись у них на когось крицевим поглядом бійців невидимого фронту з холодним розумом, гарячим серцем та чистими руками.

Чи замріяно тютюнопалити біля невеличкої зграї пенсіонерних комуністів та їх дружелюбних гопників-свободівців.

Або ж просто вміло у дещо інших окулярах шифруватись між червоним та дещо жовтим.

Колишніх міліціонерів не буває і тому пам'ятай, любий друже, навіть у сні чи наяву, генерал Рудяк продовжує пильно стежити за тобою з рацією у лівій руці.

Ласкаво просимо у цей новий та дивний світ.