Архангельський Львів

Наче сп'янілі дівчатка, вони легко втрачають голову і відразу кидаються на шию.

Їхні ноги заплітаються і піднімаються, а руки мліють від гравітаційної млості підвішеного стану.Солодкоголосий Maxwell лоскоче їх вуха проміжними ніжностями і у цю мінливу мить вагання головне визначитись з найкращим треком для саме такого ландшафту (нехай це буде "Whenever Wherever Whatever").

Вони захлинаються від надлишку почуттів і ядуха мимовільно моделює у їх короткочасній свідомості галюциногенні образки Львова. Славнозвісний дурман свободи накриває їх емоційною хвилею і вони створюють свій, такий незайманий і недоторканний, такий цнотливий та ідеальний світ.

Така доля, схоже, що оминула лише Марину Ахмедову, можливо, тому, що вона дівчинка.

Триває гріхопадіння ліберальних видань Росії у найбільш придатному для гріхопадіння місті Львові і тому, зовсім не дивно, що один з російських кореспондентів ніяк не може згадати – були під час інтерв'ю на Садовому джинси, чи якісь зовсім інші ногавиці.

Місячний текст Андрія Архангельського "Львов: все сложно" на Кольті також нещадно експлуатує усі столичні претензії на світоглядну всеосяжність, що так звично закінчуються зручною та затишною ліберальною ніркою.

Посягання на локальний апокаліпсис у своєму первісному значенні привідкриття колись прихованих речей, і що найважливіше – їхніх взаємозв'язків між собою, фінішувало маленьким армагедоном, але без аеросміту.

Відверта халтурка на сторінках прогресивної Кольти, цього поважного і шанованого видання, що постало на руїнах Опенспейсу – не якась там особлива дивина. Та й стільки помилок на одному квадратному сантиметрі (корони, вітражі, вуйко схожий на Ростроповича) – це або ідіотизм, або пофігізм. У німецьких матеріалах про Львів зарозумілої дикості не менше, ніж у російських.

Тут столичні піжони дещо забувають, що протистояння столиці та провінції дещо нівелюється у глобальному селі, бо центр там – де мислення.

Увесь позитивний сенс уявного Львова від Архангельського лише у тому, що він був на пограниччі того ключового місяця, де замайоріло та промайнуло усе те, чим би Львів міг стати, але, схоже, що вже ніколи не буде. Бо покроковий аналіз архангельського тексту знаходить за багатообіцяючою назвою тексту одні лише терористичні узагальнення про якийсь розрекламований поліс, що чомусь називається Львовом.

Також не дуже зрозуміло, а чи був взагалі товариш Архангельський у Львові, щоб описувати тутешніх архарівців так, як він про них намагається писати.
Це ще одні ковбасні байки про Львів. Це знову моделювання неіснуючого міста та його неіснуючих проблем заточених під маніпулятивну картинку а-ля Львів – культурна столиця чи Львів – бандерівська вотчина.

Після останніх подій такий фейковий Львів вже майже відходить в архаїку зі своїм заповідним ареалом заморожених відморозків. Засніжена гіперборея Львова перестала працювати в ідеальних схемах старих міфів і потребує хоч якогось оновлення. А у тому Львові було багато чого псевдо.

Псевдо-націоналісти зі Свободи (просто, звичайні бариги). Псевдо-моральні авторитети (Маринович, чи, наприклад, Гудзяк, прости Господи). Псевдо-інтелектуали (Грицак, Возняк, Расевич, Павлів). Псевдо-активісти (Радик, Довженко, Ганущин). І над усім цим умбертоеківським нойзом бовваніє псевдо-патріотичний мер Андрій Садовий зі своєю барижною комерцією на задвірках Європи.

Але той новий дивний світ поволі наближається і отой старий, мертвий Львів вже нікуди йому не впирається. Це хіба що, ще дисидентський курдуплик Шарій, десь з того боку євродобра, ще може, наче глушман, віщати допотопну маячню про той Львів.



Бо вже навіть у тому проклятому багатьма за пропаганду розумової відсталості проекті Віталька відчули і показали усі провінційні потуги того Львова здаватися впливовішим, ніж він є насправді. Висміяли усю його гнилувату помпезність.

Нереалізованість – бич Львова. Стільки амбіцій – і така мізерія результату. Текст Архангельського більше схожий на компіляцію місцевих текстів (так він, можливо, стібеться над примарним Львовом для зубоскальних москаликів) і через один місцевий пасаж його навіть можна назвати епігоном Остапа Дроздова, тексти якого, апріорі, адресовані рагулям.

Дроздов, технічно, не вміє писати і тому його нецікаво читати. Звичайно, що, можливо, Дроздов вміє писати, але це не дуже потрібно його аудиторії. Він ніби місцевий Ден Браун з його паразитуванням на підзаконних читачах з поганою фантазією. На немовлятах у вірі, використовуючи євангельську мову апостола Павла, на особливо невтаємничених у духовне життя християнах.

Апофенія – зручна річ у теперішніх умовах, але й з нею варто поводитись делікатно у цьому швидкоплинному періоді. Архангельський повторює помилку Дроздова і під час загравання з масштабними матеріями беззастережно капітулює у дрібницях на місцевості.

З якогось дикого перепою чи переляку він зациклюється на ілюзорному протистоянні ілюзорних львівських хіпстерів і ілюзорних львівських нациків (Свобода як презентатори олдскульного націоналізму – це феєричний маразм) та ще й услід Дроздову починає згадувати героїзм УПА, який чомусь протиставляється героїзму Небесній Сотні.

"За год примерно до того во Львове появились странные надписи на стенах: "Досить бути героем – будь людиною". Это было пассивное сопротивление культу "героев УПА". Для олдскульного национализма это было неожиданно" – пише Архангельський і це повна засада для його химерної конструкції Львова. Не будемо тут розтікатись про пасивність деяких львівських персонажів і краще зосередимось на географії. Усі графіті "Досить бути героєм, будь людиною" мають обмежену географію в районі Стрийського базару.

Найстаріші графіті були (і є) на Снопківській біля 27 школи.

На початку Вітовського.

Ще одна така писулька була на Франка біля Провінційного дому місцевих редемптористів.

Усі вони локалізовані в одному районі і тому, логічно, що відсутні в інших (це можна простежити у циклі (1, 2, 3, 4) про львівські графіті). Цікаво, що увесь цей район страждає від постійних надписів соціалістичного (і навіть антифашистського) керунку (наприклад, Ринки народу) за якими спокійно можна побачити істеричних ліваків з Автономного опору, які на той час мали періодичні тьоркі зі Свободою.

Так, наприклад, за 400 метрів від Стрийського базару, саме на зупинці Петрушевича вперше з'явився колажик Юри Михальчишина (саме того націоналіста, якого за версією Архангельського, місцева хіпстерня зігнала зі сцени Євромайдану) з простріленим чолом.

Згодом Автономний Опір розповів про побиття своїх членів за плакатики з простріленим чолом Михальчишина і про це чудесно описано у матеріалі Харе рама, харе арматура. Після кожної псевдо-сутички АО з ВОС почали з'являтись якісь графіті і так саме за зупинкою на Петрушевича виник напис "Убей Бандеру".

А от вже, наприклад, на початку Угорської (Новий Львів, де й мешкає Юра Михальчишин) якийсь анонімний і, напевне, автономний йоббік, ще задовго до сакрального антипутінського триграматону написав "Хухальчишин – Муй".

Тут можна довго розбиратись у тілесних хитросплетіннях стосунків проросійського Автономного Опору та проолігархічної Свободи. Писати, як цих автономних істериків так марсово поюзав у всі юнацькі щілинки Садовий у своєму шоу зі Свободою і як згодом, цих автономних венериків підчепив Удар, і тому Зенон Дашак так часто світився на ЗІКу.

Можна навіть згадати, що описаний район є достатньо російськомовним і тому від цього так періодично страждають стіни Стрийського базару, але що спільного усі ці графіті мають з міфічним і тому таким пасивним спротивом культу героїв УПА? Окрім, хіба що, несамовитого бажання Архангельського поєднати непоєднане, хоча Львів і є чарівною твінпікщівною Лінча, де можна спокійно розповідати сто міхів придуркуватої карнавальщини про речі, що не є тим, чим видаються насправді.

Наприклад, на Стуса, там, де незабаром курсуватиме трамвай на Сихів, є майже розбомблений будинок край заправки. На його східній стіні був (і є) напис "Львов в состав России" поверх якого вже згодом намалювали "Жиди сосати".

А на вже згаданій Снопківській нещодавно з'явилось графіті "Нелля шлюха".

У які протистояння варто тепер зараховувати ці пасивні малолітні фантазії? З такої нісенітної маячні й розбудовується уся стаття Архангельського про якийсь уявний Львів. Він модно зациклився на модних хіпстерах, які на його думку, зігнали зі сцени олдскульного нацика Михальчишина, але який з Пошивака хіпстер? Архангельський хоч раз бачив його причухан (ніхто вже навіть не говорить про оригінальне значення цього проклятого слова)? Який хіпстер з Брезіцького чи яка хіпстериня з Софії Федини? Які хіпстери з Автономного Опору чи укуїстів.

Архангельський навіть наїхав на толерантний і такий відритий для світу Львів Садового. Він навіть не побачив, як Садовий так глупо капіталізував культ Небесної Сотні руками якихось анонімних активістів та велосипедистів.

Архангельський приписав Свободі якісь білборди проти одностатевості, хоча, схоже, що він має на увазі рекламку Медведчука та мітинги догналітів, які під час Євромайдану підтримували і дякували Януковичу.

І тільки пасаж Архангельського про місцевого пседо-активіста Отара Довженка: "Но история сложилась по-другому, и местные гопники вынуждены были следовать общему тренду на толерантность" – претендує на хоч якусь справедливість.

Тупенькі побрехеньки Архангельського є живим свідченням того, що архангельський Львів – це безплідна форма життя. Такий Львів – це місто-привид, місто-мара, місто-міраж, фата-моргана проморганих можливостей. Зі Львова витиснули усе, що змогли. І схоже, не тільки Єрусалиму Христос сказав "ось ваш дім зостається порожній для вас", але й фарисейському Львову з його убогою богословською школою (тут одна надія лише на протестантів).

Етап закінчується (хіба не про це фільм Михайла Ромма Мрія, що у 1941 році знімався у Львові). Саме тому Садік так намилився до  Києва, бо Європа з'їсть туристичний Львів для східняків та москалів, оскільки у будь-якому задріпаному Замості подібного добра навалом. Від занепаду Львів порятує тільки Діснейленд у купі з якимось віртуальним містечком. Бо якщо Париж має свій Діснейленд, то чому маленький париж – ні?

У новій ситуації Львів потребуватиме таких якорів, що втримуватимуть його від перекотипольної долі таких рагульських заходів, як Свято пампуха. І щоб про нього не писали, але першою спробою такого монументального якоря для Львова є Альфа джаз.

І тут далеко не треба ходити, а просто переглянути фільм Westworld 1973 року від режисера Майкла Крайтона з легендарним Юлом Бріннером (мама якого українка).



Заповідну територію Львова, що була резервацією за Януковича, можна відважно перетворити на тематичний парк розваг майбутнього і так відразу пристрілити три кити стратегії розвитку міста від Садового: ІТ, туризм та освіту (який теперішній гопник не захоче побути благородним лицарем і позмагатись за серце прекрасної дами).

Роботи, без жодних порушень трьох законів робототехінки, будуть ублажати туристів зі всього світу (а не тільки зі сходу чи Росії) і як казав один з персонажів фільму Крайтона – це буде краще реальності. Єдинороги стануть символом нового Львова, а його новим девізом буде оте відвічне "Львів – завжди цнотливий" (легкий ребрендінг гасла "завжди вірний"). Ще минулого року Шумилович говорив про засцяну сецесію Львова як найкращу декорацію для Блейдраннера. Навіщо Львову та одноразова Олімпіада, якщо можна вкластись у більш довготривалий проект?

Звичайно, що на фініші для усіх архангельських псевдо-хіпстерів лунатиме трек адепта анонімності і це, звичайно, що Burial "Archangel". Його натюрморти урбанічної відчуженості побудовані на семплах з еренбічного хіта Ray J "One Wish" і тут вже старому Львову легко буде розчинитись у луні мультикультуральності, розщепитись між виконанням своїх та втіленням чужих побажань.

Тут ще цікавим є перегук "One Wish" з "Другом" Океану Ельзи, з його останньою фразою "Хочу тебе! Ти так і знай. Хоч би на мить. Ну, і нехай".

Два треки об'єднує побажальна атмосфера нереалізованих бажань і в океанівському варіанті жалісної пісні про приречену неможливість пенетрації, в агонії її останнього слова "нехай" евфемістично зашифрована відверта констатація кастрованості ліричного героя небажанням ліричної героїні – "не хуй". А хіба не був Львів увесь цей час кастрованою бандерівською лякалочкою?