Олег Синютка

Голуба мрія Синютки

олександр ковальчук,  29 грудня 2014

Не думав і не гадав звичайнісінький хлопчина з Куропатників, що він колись стане головою самої Галичини.

Не думав і не гадав, але мріяв, і, можливо, навіть і фантазував.

Так довго сидіти за спиною у Андрія Садового, то шкідливо для здоровля та психіки простого тернопільського хлопчини, і тому вже віддавна Олег Синютка оглядав навколишні території своїм віщим поглядом.

Оглядав і просив у Миколая про подарунок долі у вигляді чогось вищого, кращого і сильнішого.

Оглядав і чемно просив у Миколая про те, щоб Садовий відпустив його так, як Лео відпустив Кейт, чи як Кейт відпустила Лео.

Синютка просив і просив.

Просив чемно та смиренно і ось, нарешті, дочекався тієї омрієної миті блаженства за Тютчевим.

І ось вже тепер, оглядаючи навколишні території з галереї безсмертних небожителів, він може спокійно споглядати  ті часи, коли йому доводилось ось так мило заглядати в очка Садового.

Чи вислуховувати патетичну маячню найгіршого голови Львівської облради.

Чи мерзнути на вокзалі (замість Садового) в очікуванні анкерів нового голови Львівської ОДА.

Усього цього вже не буде, бо Синютка уклінно просив вищі сили ось так.

І навіть ось так.

Спробув і ось так.

І навіть намагався ось так.

Зі свободівських глибин він взивав до Господа і Господь почув його.

Почув і побачив його багатостраждальне обличчя на гальорці для чиновників Садового, а насправді, на галерці для шмагання арапником за гріхи Садового.

Побачив і почув його каторжні молитви.

Побачив і зігрів його теплом білосніжного пєца провидіння.

Тож радуйся, Невісто неневісная, бо небеса тішуться з землею.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.