Головні соціально-культурні тренди 2014 року: Львів vs. Нью-Йорк
Що рік минулий нам приніс – львівська самоорганізація та нью-йоркський модний пофігізм.
Усі ми вже успішно переселилися до нового 2015 року, але у час святкового розслаблення варто закріпити пройдений матеріал і пригадати найважливіше з того, що нам приніс минулий оберт Землі навколо Сонця.
Для українців 2014 рік, мабуть, ще довго буде палахкотіти у пам’яті пекучими цифрами. Його більш-менш глибоке осмислення займе, безперечно, не одне десятиліття. Але, обмежимось зараз культурно-соціальним життям і погляньмо на суто місцевий львівський контекст. Які головні тренди визначали найбільш передове повсякдення нашого міста?
Дуже тішить, що нарешті можна писати не лише про збільшення кількості дорогих авто на вулицях чи про зграї прихіпстерованої молоді на площі Ринок, а й про якісь справді значимі та помітні тенденції, які реально змінюють звичний львівський світ та наші уявлення про нього.
У 2014 році тенденція до самоорганізації зрештою стала невипадковою та невід’ємною частиною соціального львівського життя. Попередні героїчні спроби окремих груп ентузіастів (типу Липневої чи Фредра 6.1) чи інституцій (Народний дім на Збоїщах, "Майстерня міста") активно впливати на середовище чи самим творити "нові місця" сьогодні вже сприймаються як щось належне та звичайне. Упродовж минулого року перед нами пройшов справжній парад нових соціальних ініціатив та подій.
фото: Олександр Шутюк
"Низові" рухи
Достойною суспільною верствою показали себе молоді архітектори та урбан-активісти. Навіть після розпаду ініціативи "Липнева" заданий нею імпульс зберігся та примножився. Активісти на чолі з дизайнером і архітектором Олександром Шутюком знову показали свою здатність до спільних дій, озеленивши вулицю Городоцьку. А також взялися за творення альтернативної візуальної концепції для львівських районів і розпочали у складі групи 109 експеримент з перетворення конкретного місця – площі на Санта-Барбарі.
Сформувати людське середовище спробували й активістки ініціативи "Йота", які організували одну з найдушевніших подій року – "Свято сусідів" на Підзамчі. Схоже, що місцеві мешканці готові далі продовжувати цей почин вже навіть власними силами.
Помітним явищем у 2014 році стали локальні мікро-підприємства, які виробляють ексклюзивні аксесуари. Про ексклюзивність тут йдеться у значенні не дорогого гламуру, а цікавих унікальних речей, які прикрашають повсякденне життя. Важливо, що у Львові мікро-бізнес активно перебирає ідеї соціального підприємництва, тобто, намагається якось долучатися до вирішення соціальних проблем.
Прикметно, що продовжили своє існування спеціальні "майданівські" групи у соцмережах навіть після того, як зник безпосередній зміст їхнього існування. Учасники груп звикли до нових можливостей висловлення своїх думок у віртуальному публічному просторі та активно ними користуються з найрізноманітніших приводів. Як правило, спілкування обертається навколо допомоги учасникам АТО, або знову ж таки турбот за належний вигляд львівських вулиць.
фото: Червоної Калини 109
Муніципальна рука
Важливим діячем на соціальному полі Львова стала теж, як не дивно, рука муніципальної влади – у вигляді Управління культури. За сприяння колишньої начальниці управління Ірини Подоляк кілька років тому було відкрито сучасний Народний дім на Збоїщах. У дві тисячі чотирнадцятому офіційні опікуни культури з Ратуші підтримали іншу подібну ініціативу – громадський культурний центр "Супутник" на Левандівці та сказали своє вагоме слово у справі створення бібліотеки нового покоління – Медіатеки.
Під крилом муніципальної підтримки справжній прорив вдалося здійснити вже добре знаному львів’янам Мистецькому Об’єднанню "Драбина". Завдяки співпраці з театром ім. Лесі Українки актуальна драма нарешті знайшла постійну прописку у Львові. Мала сцена театру майже ідеально прийняла у себе творчі експерименти "драбинівської" Першої сцени.
Знову ж таки правильна інерція у діяльності управління збереглася і після того як Ірина Подоляк залишила начальницьке місце своїй наступниці – Ірині Магдиш. Ірина Друга продовжує всіляко підтримувати та роздмухувати "зверху" соціальне "низове" життя на районах, розпочавши з залучення простих мешканців до організації масових культурних подій.
На загальному тлі всіляких активностей нарешті розворушилися і деякі комунальні заклади, які за своєю суттю повинні виконувати важливі соціальні функції, – міські парки. Так, не без допомоги "низових" активістів спеціальні вік-ендові програми почав пропонувати львів’янам Парк Культури. Посилилась турбота про дозвілля відвідувачів і у львівському скансені "Шевченківський гай", який почав нарощувати більш інтерактивні форми комунікації та організовувати всілякі події. Зробити свою інфраструктуру більш user-friendly спробував і парк "Знесіння", ожививши вузькоколійку, що проходить через його територію.
Тим часом у Нью-Йорку: будь нормальним!
Для контрасту поглянемо і на протилежну точку земної кулі – місто Великого яблука, Новий Йорк, тобто, центр Землі, де зароджуються ті тенденції, які завтра прийдуть до нас. Цього року між нами та ними спостерігається певний несинхрон.
Головним авангардним трендом соціально-культурної повсякденності минулого року у столиці Сполучених Штатів була розслабена зневага до моди як явища (на противагу до Львова, де навіть ай-тішні ботани-задроти вкупі з випускниками професійних коледжів намагаються прикупити собі правильну картату сорочину).
Просунута нью-йоркська молодь приміряла на себе нову важливу тему – "нормкор". Це явище було сформульоване і назване ще в 2009, але лише нещодавно стало загальним трендом.
Коротко кажучи, нормкор – це таке ставлення до життя, яке дозволяє хіпстерам виглядати як скромний та слухняний син по дорозі у басейн і при цьому відчувати себе не менш модно ніж завжди. За такою байдужістю до вигляду стоїть проста ідеологія – якщо всі навколо стараються якось виділитися, то не-виділятися – ось справжній кул!
фото: nymag.com
Головні теоретики нормкору – учасники арт-колективу K-HOLE стверджують, що в сучасному світі встановилася культурна норма "вічномолодих", тобто, тих, хто не бажає обмежувати себе формальностями і приписами "дорослого світу”, зокрема і в одязі. Тобто, "молодість" стала вже не віковою, а культурною категорією.
Звідси з’являється кілька проблем. По-перше, поява Масової Альтернативи, масового бажання виділитися, що зрештою приводить до ситуації, у якій особиста відмінність стає занадто маленькою, щоб бути помітною. Всі починають виглядати як клони кількох базових типів – готи, хіпстери, свегери, вегани і т.д.
Друга проблема – ситуація "культурної Вавілонської вежі", у якій всі говорять мовою своєї мікро-відмінності, втрачаючи спільні точки дотику.
Третя проблема, на думку K-HOLE-льщиків, полягає у занадто швидкому темпі, з яким змінюються маркери індивідуальності і за яким годі вгнатися.
Більшість, звичайно, розслабляється і навіть не намагається встигати за всіма змінами чи доводити свою індивідуальність до максимуму. Відповідно, ідея полягає в тому, щоб узаконити цю розслабленість і зробити її новою нормою. Ідеал максимальної індивідуальності пропонується визнати занадто ідеальним і забути про нього зовсім.
фото: nymag.com
Дехто пішов навіть далі принципів нормкору, утворивши сектанське відгалуження слобкору. Це слово походить від англійського slob – неприваблива жінка. Суть цього явища максимально проста – його адепти, як правило, жінки, стомлені погонею за товарним виглядом, відмовляються від будь-яких спроб самоприкрашання і можуть, приміром, вийти з дому у розтягнутих трєніках, зробити ранішнє селфі невмитого заспаного обличчя чи прийти на паті у непраному одязі. Такий підхід стосується не лише вбрання, а й соціальних звичок та манер, що проявляється у поїданні їжі прямо зі сковорідок чи голосному чавканні за столом.
Безумовно, українці ніколи не пасли задніх у цьому тренді, навіть якщо й не знали, що це якийсь тренд. Багато хто з нас з повним правом може сказати – я завжди був слобкор, ще до того як це стало модним у Нью-Йорку. І це щира правда.