Уляна Баран

Уляна Баран: Вся Україна читає дітям

Варіанти,  26 січня 2015

Розмова з президенткою Центру Дослідження Літератури для Дітей та Юнацтва (ЦДЛДЮ) Уляною Баран.

Пані Уляна запропонувавши мені заголовок до інтерв’ю, одразу ж додає: "Варто назву матеріалу доповнити істотним підзаголовком – Читайте своїм дітям хоча б 20 хвилин щодня".

Погоджуюсь. Оскільки мені теж доводиться брати участь у домашніх читаннях: семирічний онучок зобов’язує.

Отже, пані Уляно, скільки часу ЦДЛДЮ (далі – Центр) вже працює з дітьми та юнаками, маючи на меті готувати гідну зміну для українського суспільства?

Упродовж п’ятьох років. А останній захід – розширене засідання круглого столу "Вся Україна читає дітям. Вся Польща читає дітям. Вся Європа читає дітям", проведений Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва та Західним науковим центром НАН України та МОН України за участі Ірени Кожмінської, президента фундації "Вся Польща читає дітям".

Саме пані Ірена на початку 2013 року звернулася до мене на Ляйпцігському книжковому ярмарку, де на конференцію зібралися провідні експерти з усього світу, завдання яких – промоція читання. Запросив мене німецький "Фонд читання".

Власне, Ірена Кожмінська запросила Україну через мене долучитися до її ініціативи – "Вся Європа читає дітям", після чого Ірена побувала в нас на IV Міжнародному симпозіумі "Література. Діти. Час" та Літературному фестивалі "Дивокрай", що у 2013 році пройшли у Львові та Рівному.

Познайомившись із фахівцями з усієї країни, давши інтерв'ю на прес-конференції у Львівській міській раді за підримки Ірини Подоляк та участі Ірини Магдаш, пані Ірена однозначно висловила свою підтримку.

Ви були підготовлені до проведення такої міжнародної акції?

Звичайно, що ні. Нам для цього треба було, і далі треба, ще багато зробити. Адже фундація "Вся Польща читає дітям" вже функціонує понад 10 років. Цю ініціативу від Польщі вже підтримують Чехія, Литва, Словаччина.

Правда, досі Центр реалізовував такі читацько-промоційні проекти як "Творче читання" Галини Павлишин, "Багатомовне читання" Наталі Трохим, "Люди-легенди" Мар'яни Савки та провів 5 Літературних фестивалів для дітей "Дивокрай" у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Рівному, Миколаєві.

А в рамках проекту "Вся Україна читає дітям" з 2013 р. ми організували такі заходи з метою дослідити читацьку аудиторію:

Сценічні читання в рамках Літературного фестивалю для дітей "Дивокрай" (координатор – Ольга Довгань-Левицька за методологією Мартіни Дюкве, експерта Фонду читання з Німеччини, також гості проекту від Центру) за участі письменників і театралів, акторів.
 
Фестивальні бібліотечки під відкритим небом в рамках фестивалю "Франко. Місія" (2013) у дружній співпраці з МО "Дзига" в Поповичах та Нагуєвичах (по три дні у кожному селі). За ці шість днів діти з навколишніх сіл мали змогу користуватись книгами, які привіз Центр. Роботу фестивальних дитячих бібліотечок курувала Наталя Трохим, а акторські дитячі постановки та сценічну читку – Ольга Довгань-Левицька.

Досвід організації дитячих майданчиків із фестивальними бібліотечками під відкритим небом ми маємо ще з 2007 та 2008 р., коли робили "Baby Garden Open Air" в рамках Етно-фестивалю "Підкамінь".

Разом з дитячою письменницею Галиною Малик, з листопада минулого року ми започаткували спеціальну програму на Закарпатському телебаченні Тиса-1 – "Читайте з нами!", в рамках проекту "Вся Україна читає дітям".

У Львові, разом з Іриною Концевич (керівник "Європейської домівки") ми започаткували клуб "Сімейного читання", куди щонеділі збиралися батьки з дітьми, і ми разом читали добрі книжки. На жаль, ситуація в країні (Майдан) "скрутила нам руки" на якийсь час.  

Словом, працюєте, дай Боже.

Інакше не можна. Використовуємо різні можливості. Так, ще 2013 року, опонуючи дисертацію у Таврійському університеті в Криму, ми обговорили з професором Олександром Пронкевичем з Миколаєва проведення V Міжнародного симпозіуму "Література. Діти. Час" від ЦДЛДЮ у співпраці з Чорноморським державним університетом імені Петра Могили.

Олександр Пронкевич, а також – і Тарас Кремінь (голова МОДА), спромоглися в нелегкі часи 2014 р. організувати Літературний фестиваль для дітей «Дивокрай» по всій Миколаївщині.

І нам все таки вдалося разом провести ці заходи в рамках проекту "Вся Україна читає дітям" на високому рівні, незважаючи на неспокій на Сході та Півдні України. Центр приїхав сюди, як і багато учасників з різних міст України.

Діти Миколаївщини мали чудову можливість поспілкуватися з кращими українськими дитячими письменниками: Володимиром Рутківським, Анатолієм Качаном, Галиною Малик, Наталкою Трохим, Сашком Дерманським, Оксанкою Яблонською та ін.

А як Вам це вдається? Де шукаєте спонсорів?

Заходи ми проводимо своїми силами. Конференції зазвичай є самоокупними, бо люди, звісно, як і в усіх країнах світу, сплачують конференційні внески.

Вже 5-й рік поспіль на наш симпозіум, незважаючи на різні складні обставини (особливо – цього року), провідні дослідники дитячої літератури, практики-педагоги, вчителі та бібліотекарі з’їжджаються, щоб мати змогу познайомитись із найновішими надходженнями в галузі сучасної літератури для дітей та юнацтва, а також – і поспілкуватися із самими письменниками та дітьми-читачами-слухачами.

А от що стосується культурних заходів, то цього року забезпечення "Дивокраю" довелося вже взяти мені на себе особисто (із власної стипендії від Міжнародної дитячої бібліотеки у Мюнхені).

Головне, що Симпозіум та Літературний фестиваль "Дивокрай" на Миколаївщині вже відбувся в рамках проекту "Вся Україна читає дітям", гасло, –  яке радо підтримала уся Миколаївська преса, включно із головними телеканалами, що транслювали зустрічі з авторами.

Так само і в рамках грудневого семінару "Література для дітей та юнацтва в Україні: між західним та східним каноном": з’їхалися власним коштом члени Центру з усієї України: Бердянськ, Краматорськ, Миколаїв, Полтава, Київ, Рівне, Ужгород, Івано-Франківськ, Тернопіль.

Усі презентували дослідження на дуже високому фаховому рівні і, заслухавши виступ із презентацією проекту "Вся Польща читає дітям. Вся Європа читає дітям" Ірени Кожмінської, виявили велике бажання розпочати негайну роботу над спільною національною ідеєю "Вся Україна читає дітям" по своїх містах.

Так, Оксана Проселкова, вчителька української мови з Краматорська, член ЦДЛДЮ, організовує учнівський конкурс "Зимові читання" в рамках проекту "Вся Україна читає дітям", запрошуючи читати дітям усіх вчителів та бібліотекарів свого міста.

Галина Малик, звичайно, продовжує програму на телебаченні Тиса-1, а Ірина Мацко, власне, вже розпочала роботу над впровадженням такої передачі для дітей поряд з іншими численними проектами і в Тернополі.

Добре, а тут, у Львові, що діється?

Звичайно, що такої програми, як у Польщі, в нас поки що не вийде. Калька буде неефективною. Ми зрозуміли, що лише за їхньою методологією ("Вся Польща читає дітям") ми не зможемо здійснити добру справу в Україні.

Подібно, як і в Польщі, в Україні цей рух розпочали дитячі бібліотеки ще у 2010 році. Відбулися численні заходи за участю авторів та зірок.

І які наслідки?

Бібліотекарі з Ужгорода (та й з інших міст), наприклад, розповідали нам, що такі акції стали вже нормою, що письменники в бібліотеках постійно читають дітям.

Але для України, яка все ж таки є великою країною, з мультикультуральними світоглядами – внутрішнім і зовнішнім, – цього зовсім недостатньо.

Чому?

Та тому, що Україна – найбільша країна Європи, в якій (країні) досить важка політико-економічна ситуація. І далеко не так багато дітей відвідують сьогодні бібліотеки.

Не всі батьки мають для цього час, або розуміння, що дітей треба записати в бібліотеку (це, знову ж, вимагає часу та купу формальностей). Та якщо і запишуть, то не факт, що дитина самостійно прийде в бібліотеку, щоб почитати.

Також мусимо визнати, що сучасну, особливо дорослу, людину часто переповнює цинізм та скептицизм, а це, відповідно, означає, що зірки, які читають, дуже часто не служать жодним прикладом для наслідування.

Авторитет вчителя, на жаль, також втратив своє значення. Фактично, залишаються лише батьки. А батьки, знову ж таки, сьогодні покинуті напризволяще державою і вимушені щоденно боротися передусім за виживання своїх сімей.

Тобто можна констатувати, що сімей читаючих небагато?

На жаль. А от силою чи насаджуванням впливати на такі сім’ї також категорично заборонено. Врешті, з примусу ніколи нічого не спрацьовувало як слід.  

А як тоді пожвавити роботу в цьому напрямку?

На моє переконання, нікого не треба ні до чого змушувати, а тим більше до читання книжок. Не треба насаджувати нікому жодних ідей. Врешті, ніхто не має право принижувати людину, яка не читає.

Якщо людина – інтелігент, вона ніколи не опуститься до того, щоб принизити іншу людину, навіть якщо інша людина не прочитала так багато книжок, як нібито треба би було.

Цілком імовірно, що той, хто не зовсім добре справляється з гуманітарним арсеналом, може добре орієнтуватися, наприклад, у математиці. Або дитина володіє різними іноземними мовами, а от книжок читати не любить.

Усі організації, які зацікавлені в тому, щоб діти більше читали, мають спільне переконання: книжка розвиває дитину, їй легше тоді адаптуватися у суспільстві. Ми теж такої думки.

То ж Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва, разом із студентським клубом "Гілель", яким керує Олена Андронатій, запрошує усіх громадських діячів, організації, просто добрих людей до спільної роботи в рамках проекту "Вся Україна читає дітям".

Зокрема, щодо розробки дієвих технологій з реальної промоції читання в Україні.

Чим ще може похвалитися Центр?

Працює не тільки Центр. От, 18 грудня минулого року організатор-волонтер Мирослав Вовк скликав зібрання юнацького волонтаріату координаторів проекту "Вся Україна читає дітям".

20 дівчат і хлопців віком 13-16 років (пластунів) зібралися, щоб обговорити можливості їхньої співпраці та участі в рамках даного проекту.

Окрім цього, що вони запропонували організувати регулярні юнацькі читання у Львові, що  проводяться вже від 15 січня 2015 р. у книгарні "Є" під назвою "Коло книжки", волонтери взялися за дослідження читацьких інтересів серед ровесників у Львові та Львівській області.

Як саме?

20 волонтерів повинні опитати по 200 дітей (13-16 років), чи можуть ті назвати улюблених українських та зарубіжних авторів, твори яких вони читали. Але, попередньо, вони склали власний перелік. Який передали мені.

І що Ви з цього переліку дізналися?

Що до числа улюблених письменників на сьогодні опитувані віднесли Івана Франка (його, вважають ці юнаки, досі ніхто ще не перевершив), Михайла Коцюбинського, Ліну Костенко (переважно її "Марусю Чурай"), Івана Багряного (зокрема "Тигролови"), а з молодих – Андрія Кокотюху та Любка Дереша.

А з зарубіжної?

Орвела, Бредбері, Уайльда, Шекспіра. А ще – Стівена Кінга та Дена Брауна. Повний список я оформила і розмістила у Фейсбуці для розгортання дискусій. І почалося.

Що?

Те, що я хотіла. З’ясувалося, що волонтери-пластуни насправді дуже мало читають сучасних українських письменників.

Їх переважно цікавить історична, психологічна та, зрідка, фантастична література, переважно – класика (шкільна програма), яка дивним чином поєднується у списках підлітків із досить скандальною масовою літературою сучасності.

Який вихід?

Вихід простий: дорослі повинні завжди питати дітей, що вони читають, якщо читають. Не завжди, щоправда, нам приємно почути, що саме вони читають (у віці 13-16 років вже не простежиш за дитиною, яка самостійно купує ту чи іншу книгу в книгарні). Але ми повинні сприймати їх такими, якими вони є, не відкидати їхніх інтересів.

Але, водночас, працювати і працювати разом і об’єднано над викресленням певних потенційних читацьких орієнтирів. Дітям треба правильно пропонувати, але не осуджувати, якщо їх ваша пропозиція не цікавить, – не принижувати.

А найбільше, що ми усі можемо разом зробити, – то це просити усіх дорослих України, батьків, дідусів та бабусь читати своїм діткам вголос від народження і до необмеженого віку добру казку, добру історію, говорити з ними, слухати їх, відповідати їм на їх запитання.

Тоді не лише виховаємо покоління книголюбів, але й укріпимо родинні теплі стосунки, чим завжди славились українці.

Дитина, яка 20 хвилин слухатиме цікаву історію, притулившись до батька чи матері, дідуся чи бабусі, буде вдячна за це і щаслива завжди. Думаю, 20 хвилин на день, незважаючи на жодні складні обставини, в яких перебувають зараз дорослі, вони таки можуть знайти, щоб подарувати їх своїй дитині і почитати з нею разом.

То ж, батьки, читаймо! Нехай "Вся Україна читає дітям!"

Спілкувався Богдан Залізняк.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.