Остання з львівських палацових садиб XIX століття (вулиця Зелена, 102).
Палацик звели в 1829 року за проектом Йозефа Землера на кошти інженера Яна Пєнчаковського. У 1850 році будівля перейшла у власність Аделі з роду Бронських та її чоловіка Юліана Малушинського. З цього часу його також називають фільварок Малушина. У 60-х роках XIX століття палацик перебудували у стилі ампір. Під час польського повстання 1863 року тут збиралися львівські поляки, які допомагали повстанцям у герцогстві Варшавському. Звідси вони надсилали їм зброю. Перед Першою світовою війною тут, на фільварку, проводили військові тренування польські стрілецькі відділи.
За радянської влади у будівлі були звичайні помешкання. Більшість мешканців відселили в 1989 року, але одна квартира таки залишилась. Тоді ж планували знести й сам палацик. Письменник Ростислав Братунь за підтримки громадськості врятував будівлю від знищення. У 2000-х роках палацик відреставрували приватним коштом, і на жаль, повністю перебували тильну сторону будівлі, а також змінили елементи фасаду будівлі.
З 2007 року палацик використовується як офісна будівля. У ньому, поміж інших, знаходиться офіс творчого об'єднання "Дзиґа". Свою назву палацик отримав від фігур сфінксів із жіночими обличчями, які розмістились над його парадним входом, що прикрашений двома парами колон псевдотосканського ордеру. Фігури сфінксів – робота майстерні А. та Й. Шимзерів, інші експерти уточняють, що їхнім автором був відомий скульптор Павло Ойтелє, який в ній працював.