Медуза Горгонової

Юрба невпинно кричала: смерть за смерть, а вона витончена, молода, впевнена у собі жінка сиділа у розкішному хутрі та переконувала, що нікого не вбивала.

Історію, якій цього року виповнюється вже 87 рік, напевне, вже ніколи не доведуть до кінця. Це справа Маргарити Горгонової. Її кохання з набагато старшим архітектором Генриком Зарембою розпочиналося, як сучасна плаксива мелодрама для домогосподарок, закінчилось, наче роман Агати Крісті.

Дівоче прізвище Горгонової – Іліч. Вона народилася вона у 1902 році в хорватській Далмації. До Заремби у неї був шлюб з офіцером Ервіном Горгоном. Проте він розпався, коли чоловік поїхав на заробітки до Америки.Вона шукала роботу і так потрапила у будинок відомого архітектора Генрика Заремби, відомого архітектора, який збудував чимало будинків у стилі функціоналізму в Львові та польських містах. Найголовнішим його архітектурним надбанням став Львівський залізничний вокзал.

Але якщо про професійною діяльністю Заремби захоплювалися, то про особисте звично шепотілися за спиною. "На початку 1932 року, в центрі уваги був знаний львівський bon vivant Генрик Заремба. Гроші зароблені архітекторською діяльністю він просаджував на нічні гуляння та вечірки в компанії повій та все нових й нових приятельок. Мав жінку, але та не була в стані задовольнити його "апетити" до життя. Дослівно: була не в стані. У 1924 році вона потрапила до психлікарні з загадковим діагнозом "нервовий зрив". Цілком можливо, що Заремба сам позбувся в такий спосіб невигідної товаришки по життю. Тепер, на шляху до повної свободи у нього є тільки одна перешкода: дев'ятирічна дочка” – пише Каміл Яніцкі в статті про "Розпусне життя Генрика Заремби" в журналі Tajny Detektyw.

Його дружина хворіла, жила у божевільні, а він закохався у Риту, яка й народила йому доньку Рому. Його ж дітям Станіславу та Ельжбеті (Люсі) вона змогла замінити маму. Після 8 років у Рити почали псувалися стосунки з падчеркою Люсею. Вона хотіла більше батькової уваги й домоглася свого. За спогадами сина Станіслава, Генріх передав доньці керування домашнім бюджетом.

"Пані втратила милість батька, гроші на утримання дому він почав переказувати Люсі. Пані, яка ніде не працювала, лишилася тоді без коштів на життя. Навіть на покупку особистих речей мусила просити дівчинку. Дуже погано це витримувала. Хлопець розповідав про постійні авантюри та погрози смерті, які пані направляла до його сестри" – пише Цезар Лазаревич у книзі "Мереживна робота".

1 січня, після Нового року, родина повинна була роз'їхатися. Батько зі старшими дітьми мав переїхати до Львова, а Рита з маленькою Ромою – залишитися в Брюховичах. Проте в ніч з 30 на 31 грудня сталося страшне вбивство Люсі, їй розбили голову та намагалися зґвалтувати. Генрик Заремба прокинувся від крику сина: "Люсю вбито!"

Молоток, яким за припущеннями, вбили дівчину та закривавлену хустину знайшли в басейні. Всі відразу ж подумали на Риту через її сварки з падчеркою.

Спочатку заарештували Зарембу і Горгонову. Проте архітектора згодом відпустили. Головним свідком був 14-річний Станіслав. Він розповідав, що коли прокинувся, то побачив когось в залі за ялинкою. Спочатку хлопець говорив, що бачив силует, згодом – що когось, схожого на Горгонову, під кінець слідства стверджував, що бачив саме її. Судді відразу ж вчепилися за це. Вони навіть не перевірили будинок садівника, який жив разом з родиною. І закоханого у Люсю хлопця, якому вона напередодні не відповіла взаємністю. Історія відразу ж розлетілася усім Львовом та Польщею, журналісти смакували кожну деталь загадкового вбивства. І всі, без суду та слідства були впевнені, що саме Горгонова – вбивця.

Люди вимагали: "смерть за смерть" і підсудну навіть возили різними маршрутами, щоб обминути розлючених львів'ян. На суді Горгонова поводила себе дуже гідно, без істерик, сиділа у розкішній шубі та переконувала, що не вбивала Люсю. "Вона знала, який інтерес викликала, вона була зіркою ЗМІ, але також й те, що вона була лиходійкою. Був момент, коли всі сподівалися, що скоро вона розірветься під натиском обвинувачень, свідків, доказів, а Горгонова почала захищати себе дуже вміло і логічно. Потім соціальна симпатія трохи змінилася до неї. Оголосивши перший вердикт, троє судів визнали, що доказів було недостатньо. Вони мали сумніви. Дев'ятеро інших засудили її до смерті" – наголосив Цезар Лазаревич

За його ж словами, Горгонова стверджувала, що, якщо вона і вб'є когось, то Зарембу за зраду, а не падчерку. З деяких джерел відомо, що до суду прийшов чоловік, який стверджував, що за гроші Горгонової він звабив Люсю і позбавив її невинності. Так мала підірватися довіра батька до дівчини. Горгонову захищали найкращі адвокати того часу. Справа була настільки резонансною, що на судові засідання продавалися квитки. Проте жодних конкретних звинувачень на адрес Маргарити не було.

"Я кричу до вас: це вона вбила! Все навколо мене, дерева брюховицьких лісів, цегли тої нещасливої вілли, стіни судової зали, бруківка вулиць, все кричить: то вона вбила! Панове, коли ви підете до зали нарад, то за вами рушить дух невинної, замордованої дівчинки. Не відвертайте від неї голови. Дивіться на неї. Піднесе до вас кістяк своєї руки і кісткою свого пальця вкаже – на лаву: То вона вбила" – промовляв прокурор до присяжних. У травні 1932 року у Львові її засудили до смертної кари, у газетах писали, що вона зустріла цей вирок плачем. Проте її врятувала вагітність – вона народила доньку Еву.

29 квітня 1933 року суд у Кракові засудив її на вісім років в'язниці, вважаючи, що вона вчинила злочин під впливом сильних емоцій. На волю вона мала вийти у травні 1940, але покинула жіночу в'язницю у Бидгощі 3 вересня 1939 року завдяки амністії внаслідок початку Другої світової війни. Маргарита Горгонова намагалася вийти на зв'язок з колишнім коханим та донькою Романою, які мешкали вже на той час у Варшаві. Проте вони від неї відвернулися. Доньку Еву, Заремба не визнав і тому вона виховувалася в інтернаті.

"Я пам'ятаю мою маму тільки з однієї зустрічі. Мені було близько чотирьох років, коли черниці, які керували дитячим будинком, дозволили відвідати її. Я сиділа з нею в камері, і малювала щось для неї" – згадувала Ева Іліч, яка до кінця життя ображалася на батька і носила дівоче прізвище матері. Після війни вона намагалася знайти свою матір через Міжнародний Червоний Хрест. З допомогою друзів хотіла знайти сестру матері в Югославії, але їй нічого не вдалося.

Після війни Горгонову бачили у Вроцлаві. Потім її сліди втрачається. Є версії, що вона поїхала на Балкани чи у Латинську Америку. Ева назвала свою доньку на честь матері. "Я повністю її розумію. Вона не хотіла розкриватися, може, вона планувала зникнути зі світу? У неї не було дому, так куди б вона мене забрала? Крім того, я був настільки схожою на Зарембу, що просто дивлячись на мене вона б згадувала усе це. Можливо, що вона боялася цього? А може, вона шукала мене, але я не мала постійної адреси" – розповіла Ева.

У 2014 році донька Горгонової оголосила, що хоче повторного розслідування справи, з огляду на слабкість доказів та атмосферу, що склалася у Львові під час першого судового розгляду. 29 лютого 2019 року польський суд повинен винести остаточне рішення у цій справі.