Zitkani "Береги" (2019)

Новий проект Zitkani вагається між званням попсовішої ДахиБрахи та дещо розумнішої версії сатанинської музички співачки Христини Соловій.

Поблизу проекту Zitkani чомусь так реклямно згадують Бразилію і всіляку там берімбау та мандоліну, але відразу на дотик у них відчується штучність чи робленість, типу, вишиватного проекту Kazka. Їхня творчість підноситься у широкі маси чимось воістину екзотичним чи оригінальним у тому міксі культур, але ВІА Кобза ще у 1972 році давав союз народної лірики з босановою у треці "Ніч яка місячна", а цьогоріч з подібним вистрілив Артем Бемба на альбомі "Harvest".

Фолк і так стилізація в натурі, а тут вже така кон'юнктурна вилизаність, таке вже все передбачуване та відполіроване, що аж усі-пусі, ой летіли білі гуси. Попри всі орнаментальні витребеньки вокалістки альбом "Береги" достатньо груба та поверхнева робота. Квотна попса для радіостанцій, яка чудово, що поліпшуватиме банальне різноманіття навколо, і колись, можливо, вся ця кількість й вродить нарешті омріяну якість в новій українській музиці.

Можливо, що комусь й потрібна в неньці-Україні попсова версія ДахиБрахи з такою вже виразною квазі-готикою, що аж. Трек "Береги" вже настільки епігонія ДахиБрахи, що аж ніяково за таку кітчеву безпардонність проекту. Хоча альбом "Береги", зрештою, цікавіший моментами, ніж уся творчість Dakh Daughters, і це вже хоч якесь досягнення. Десь миттю обабіч варто відразу згадати львівську співачку Муху, яка паразитує на творчості леткої Квітки Цісик.

На цьому експлуатейшині етнографічних фішок відразу хочеться для принизливого протиставлення щодо проекту Zitkani згадати когось з класиків української естради, наприклад, "Три дороги" Олега Марцинківського та ВІА Медобори чи "Колискову для Мар'янки" ВІА Арніка, цей коктейль 1979 року з поезії Майка Йогансена, вокалу Віки Врадій, Led Zeppelin та Deep Purple. А якщо проекту Zitkani потрібен хтось більш актуальний, то нехай поставлять свою творчість поблизу, наприклад, Weyes Blood та їхнього трека "Can't Go Home".

Попри певну хітовість альбому, "Береги" настільки спродюсовані без душі, що немає до тих звуків ні емпатії, ні калокагатії. У нігтику співачки Русі навськості було більше, ніж у цілому альбомі цього проекту з його потягами до танго та тріп-хопу. Десь поруч варто би було згадати Мар'яну Садовську і краще не згадувати такий недосяжний для зітканих світ Світляни Няньо.

На щебетушках вокалістки (без особливої іронії чи перверзій) відразу вигулькує кітч, який звісно, що створює лише ілюзію заквітчаної автентики чічок. Якщо відплисти трохи від ДахаБраха десь ліворуч, то на горизонті приттю бовваніє сатанинська музичка Христини Соловій. Всі ті її мертвяцькі лекала експлуатації народних джерел. Zitkani, звичайно, це вже покращена версія Соловій, яка відтепер спокійно може піти на заслужений відпочинок, але ж не настільки.

Солодкавої шароварности христининої солов'їності на альбомі "Береги" ще досить (та ж "Вербовая дощечка"), а на треці "Річка" бігме так чути фолковим Вакарчуком, що аж страшно за проект Zitkani. Гола техніка (та забагато води) вкотре не викликає жодних емоцій натомість.

Оглашенні вже так хочуть проникнути у Святеє Святих тим своїм копіюванням форми, але ніяк не можуть розчинитись у внутрішньому. Вже так хочуть дати екстатичність моменту, але навіть розуміння приблизного не мають про перебіг духовних процесів. Альбом "Береги" від проекту Zitkani нагадує пластмасову інсталяху гудімовської виставки "Ангели" на третьому поверсі, яка стала прекрасним прикладом нерозуміння деякими нинішніми артистами всіх причин подиву янгольського хору.