Зміст статті

29 червня 2021олександр ковальчук

Віктор_Робот

Бородатий треш Анатолія Лавренишина намагається натягнути радянську естетику на голлівудські масштаби.

Допотопна мультиплікація режисера Анатолія Лаврениша повністю розчиняється своїм дешевим непотребом у маніакальній цитатності усього, що лише рухається.

Архаїчну маячню Віктор_Робот від режисера Лавренишина надзвичайно легко назвати таким собі продовженням фільму Бобот та енергія Всесвіту (2018) режисера Максима Ксьонди. Це ще одна жахлива спроба вкраїнських мистців поєднати радянську естетику з голлівудськими масштабами, схрестити Гостю з майбутнього (1984) з умовним Польотом навігатора (1986) чи Коротким замиканням (1986). Але, як і ідіотична стрічка Сторожова застава, халтурний франкенштейн мультфільму Віктор_Робот відразу розвалюється на запчастини.

Дитяче прагнення Анатолія Лавренишина, звичайно, ще можна назвати милим ретром за наївом 80-х а-ля серіал Дивні дива, але це лише потворна та трешева карикатура на культові мультфільми дитинства. Можна дуріти витребеньками та вигадувати для цього мультфільму різноманітні покручі (sovietпанк, тролейбуспанк, ретропанк), але Віктор_Робот настільки тупо паразитує своїм примітивним мисленням на радянській класиці 1981 року Таємниця третьої планети (плюс чеська відеогра Machinarium) зі своєю маніакальною експлуатацією голлівудських цитат, що будь-яка романтика вивітрюється відразу.

Ще можна було б якось зрозуміти, якби все це фільмував фанфіком під подушку якийсь підліток-задрот, але ж не вуйко в сорок років. На більш-менш притомну цитатну мішанину фанатів коміксів можна, наприклад, подивитися у цьогорічній стрічці Flora & Ulysses.

Примітивний сценарій своїм архаїчним мисленням породжує банальний та передбачуваний сюжет наївної антиутопії. Халтурять в мультиплікації Лавренишина усі підряд, а тому тут стільки русизмів в одноклітинних діалогах та жахливого озвучення персонажів. Своїм безхребетним еклектизмом треш стрічки Віктор_Робот нагадує мультиплікаційний треш Пригоди Котигорошка та його друзів (2014), а це ще те дно місцевої анімації. Бездарний саундтрек від Dakh Daughters (та інших) чудово лягає своєю обкуреністю на графоманську лірику режисерки Марисі Нікітюк, а тому було б дивно, якби тут лунала класика Гич Оркестру про рободіда та робобабу.

З тотальної допотопності Лавренишина й сексистські жарти про скрипковий ключ та небагатослівний образ матері в статусі об'єктиваційних меблів а-ля російський мультфільм про Фіксиків. Цю примітивну маячню Лавренишина не варто згадувати навіть десь приблизно поруч біля мультсеріалу Любов, смерть і роботи, а якщо йому вже так приспічила ностальгія, то нехай дивиться новий мультсеріал Eden (2021), де роботи піклуються про дівчинку Сару (єдину на Землі) з особливою пошаною до аніме Міязакі Хаяо та типовою японською грайливістю щодо розкриття теми циць головної героїні.

І якщо Лавренишин вже залазить брудними цапами у начебто дорослі теми, то нехай вже краще надихається делікатним зображенням теми статевого дозрівання (з обов'язковою фіксацією підлітка на цицях головної таємниці) у фантастичному сюжеті з аніме Penguin Highway (2018), аніж з чогось сороміцько-радянського.

А взагалі цікаво, чи режисер мультфільму Віктор_Робот (де головних героїв звати Вікторія та Віктор) щось здогадується про стрічку Віктор Вікторія (1982) Блейка Едвардса з Джулією Ендрюс в головній ролі (двох персонажів, звісно). Якщо так, то це натяк на те, що дівчинка Вікторія є лесбійкою, наче дівчинка Кейті з мультфільму The Mitchells vs. The Machines (2021) про захоплення роботами планети Земля? Чи може це лише натяк на те, що режисер передивився стрічки Scott Pilgrim vs. the World (2010) Едгара Райта? Чи, можливо, це все таки натяк на те, що робот Віктор у майбутньому стане дівчинкою, ніби це південнокорейський хіт Space Sweepers (2021).

А може Лавренишин просто замахнувся на моторну травестію в стилі Івана Котляревського, але у його мультиплікації, на жаль, немає навіть найменшого натяку на гумор. Гумор у дитячому мультфільмі 2021 року взагалі відсутній, як вид, і це вже трохи клініка.

Зате режисер-клептоман суне до свого фільму все підряд та тішиться з того, немов мала дитина. Хоча чого там тішитися, якщо його примітив у найгірших зразках 80-90-х навіть приблизно не відтворює радянський сюр та абсурд, хоча б мультфільму Безтолковий вомбат (1990) Сергія Кушнерова, який згодом працюватиме у Disney та Dreamworks.

Щось ще тут якось можна зрозуміти. Дідусь Маркіян – це наш штурман Басов. The Iron Giant (1999). Трансформери. Зоряні війни. Культовий мульт Рене Лалу Les Maîtres du temps (1982). WALL·E. Роботехнічна сотеріологія робота Віктора з Blade Runner (1982) та другого Термінатора. Навіть Ну, постривай чи Ice Age. Але до чого тут радянський мультфільм Вовка в тридев'ятому царстві (1965), якщо Лавренишин навіть не знає, що таке гумор, абсурд чи сюр?


фото: repelisplus.bz

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.