Thuyone "Existence" (2021)

Кумедний проєкт Thuyone від української поетки та перекладачки Елли Євтушенко з дебютним EP "Existence".

Мініальбом "Existence" вкраїнської поетеси Елли Євтушенко своєю смішною піонерською навалою більше нагадує жарт, невдалий, але таки жарт.

Програмна колдвейва від Thuyone достатньо типова та доволі невиразна своїм дитячим конструктором навіть в межах жанру. Лірика е. е. каммінґса, Катерини Калитко, Василя Стуса та Артюра Рембо також не особливо підносить поетку Євтушенко на сьоме небо, а тому в хід ідуть реклямні хохми цілковитого неадеквату, де проєкт Thuyone можна назвати посестрою Христини Соловій з її казковим ретровейвом біля співачки Русі.

У цих плакатних патяканнях юних піонерок навіть невідомо з чого більше сміятися. З цитати Євтушенко про лямповий ретровайб: "Цей альбом − "Existence", тобто екзистенція − про моторошне усвідомлення власного існування, про біль невпізнавання самого себе у власному бутті, про калейдоскоп рутини довкола та пошуки особистого сенсу в цьому гігантському Всесвіті. Стиль цих пісень коливається від космічного синтпопу до похмурого колдвейву, і їх пронизує теплий ламповий ностальгійний ретро-вайб. Атмосферу доповнює відсторонений жіночий вокал".

Чи з її слів про те, що: "Поезія, що лягає в основу синглу та майбутнього ЕР, підібрана не за традиційними критеріями на кшталт епохи, течії чи регіону. Натомість її різноманітність лише підкреслює, що поети різних часів і країн пишуть про схожі проблеми та схожі почуття, адже поезія – це, за висловом Гаманна, рідна мова людства, а отже, позачасовий і позапросторовий універсальний код. Такою є і музика Thuyone – позачасовою, відірваною від будь-якого контексту, але водночас безпосередньою і невловимо знайомою – так ніби ці мелодії завжди крутились у вас десь на задньому тлі, аж поки не знайшли свого фізичного втілення".

Маячня Євтушенко про позачасовість наразі ще може бути чудовою відмазкою від плагіату на території України, але увесь її колдвейв має конкретний історичний проміжок, а тому Варіанти з нетерпіння очікують на її майбутню кооперацію зі сатанинською музичкою Христини Соловій. Якщо ж шукати джерела цієї пресрелізної маячні в Євтушенко, то варто, певне, звернути увагу на її рідного чоловіка, вкраїнського поета та хлопомана Богдана-Олега Горобчука, який свято чомусь переконаний в будній день у тому, що проєкт Go-A (а також drum & bass та witch house) є чимось ультрасучасним (ось тут для нього трохи чогось непроминального від голої та юної Сумської).

Горобчук вже давно входить до когорти коханих графоманців критикеси Тетяни Трофименко, а тому біля спроб української готики ("Existence") від Елли Євтушенко також варто обов'язково згадати для повного комплекту ще одного місцевого піїта – Павла Коробчука з його школотними пародіями.

Попри всю піонерську ментальність проєкт Thuyone таки вже щось краще, ніж торішній альбом Коробчука, а тому можна поволі говорити про якусь еволюцію поміж вкраїнських літераторів, які йдуть в попмузику. До проєкту Brat від Григорія Семенчука цьому всьому ще трохи далеко, а тому й ходить воно сполохано своїми дріботливими маршами ("Anysong") з етернальним вітерцем замість того, щоб витати у легкосяйних сферах легкозаймистих фантазій, наче херувими.

Десь тут би мала бути іронія, багато іронії, але наразі замість цього в репертуарі Євтушенко є лише трек "Дощ", який так лине в піднесені 90-ті, ніби його співає Софія Федина. Його дуже просто поставити біля беззубих пародій на реп від поета Фразе-Фразенка, хоча, можливо, там ще можна узріти якийсь привіт дебютному альбому Паліндрома.

В українських сучукрлітівців періодично чешуться руки залізти у щось таке попмузичне, але окрім вже згаданого Семенчука, тут важко згадати хоч щось більш-менш якісне. Варіанти вже давно радять Жаданові зріктися того ска пролетарської душі та профетичної гіп-гопи заради мерехтливого рнб для дівчаток. У патріарха Андруховича на альбомі "Музика до і після роману" лише один вдалий трек, а тому йому варто було б гайнути у рідний софісті-поп зі своїми порно-вусиками. Шанувальниці творчости Юрія Іздрика запускають цілий проєкт з ерегованою назвою Liloviy, але там навіть йоти іронічної хуліганки. Дивно, що ще досі фанатки Андрія Любки не запустили співочий колектив з назвою Моржовий чи Волога улоговина.

Замість витання у небесних сферах українські літератори чомусь лише реагують на пубертатну істерію одного одеського довбоконика, який так спрагло хоче відсмоктати дещицю крайньої лалали в товариша Ульянова (в екзилі). Чи замість того, щоб менше халтурити чи графоманити, вони викликають після допису однієї неадекватки з Дніпра цілу хвилю на захист українських письменників (дитячих, зокрема), яку очолюють та модерують українські письменники.

Великий Вітторіо Де Сіка ще у стрічці Страшний суд (1961) заповідав, що у ці останні дні не чіпатимуть дітей та мистців, а тому для мультиплікаційної поетки Євтушенко й лунає ця ретрохвиля від бегемотика Гіпопо.