Зміст статті

7 вересня 2022олександр ковальчук

Alikganjy "Альбом інструментальних композицій" (2022)

Халтурний конструктор з фрагментів українського соулу від одеського бітмейкера Alikganjy.

Безнадійно необов'язковий альбом одеського композитора, який не розуміє української естради 70-80-х років, а тому просто не знає, що з нею робити.

Одеський бітмейкер Alikganjy вирішив засемплити місцеву естраду 70-80-х років минулого століття заради того, щоб показати усю красу тодішньої української музики, але як можна показати щось опановане, якщо ти на тому нічого не розумієшся? Так його "Альбом інструментальних композицій" й бовтається лише чимось убогим між халтурою та трешем, щоб тільки десь інколи вродити щось схоже на думку.

Варто відразу зазначити, що українському соулу (місцевій естраді 70-80 років) відверто не щастить у нинішньому поколінні. Так, його нарешті відкрили, переслухали та здивувалися. Але на тому все його щастя майже закінчилося. Цей феномен відразу назвали "вусатим фанком" (убога аналогія до "патлатого панка") та зняли жахливий документал Вусатий фанк (2021) з профанною політінформацією для чайників.

Десь трохи цей феномен згадали й у бездарній документалці видання Слух про український фолк. Слух, до речі, чомусь продовжує асоціювати з цим золотим періодом місцевої естради виконавців на кшталт Оксани Білозір, Іво Бобула та Івана Поповича, хоча вони не мають з ним нічого спільного. Вони лише викривлене дзеркало того благодатного часу, його дрібні паразити, але їх відразу зазвичай чомусь згадують тоді, коли мова заходить про український соул.

А цьогоріч таке собі тріо Alexjazz, Oksana Maslo, Roman Sheemy записало маразматичний кавер у стилі унітазних мародерів на трек "Грай, скрипко, грай!" Тетяни Кочергіної, де примудрилося зіпсувати своїм міфічним етнокодом та недорепом чи не єдиний приклад урбаністичного українського соулу без жодних фолкових домішок.

У травні одеський проєкт Polje вже давав сновидну та фрагментовану глючність на вірші поетів Розстріляного відродження на альбомі "Kombinezon" (2022), а тому здавалося, що Одеса знає та вміє, але на диску "Альбом інструментальних композицій" (2022) більше панують не глюки, а суцільний треш.

Альбом Alikganjy лише мимовільна халтура, яка убого квецяється в чужому матеріалі та ніяк не може вродити хоча іскру якогось кайфу. Це переважно мутований та трансформований непотріб без будь-якої концепції, порізане, пошматоване сміття, яке псує оригінальний саунд своїм колгоспним трешем ("Вівці та Отари", "Калина зажурилася").

Навіть поверх декадентського хіта ВІА Опришки "Канни" деконструкція треку "Лелеки" не має жодної особливої мети (окрім необов'язковості), хоча там віє така готику звідусіль. Навіщось також тут з'являється такий собі джаз-реп "Ламповий вечір з Кльопою" з графоманським привітом кізяк-репу Хонеста та Шахіда.

Alikganjy не зовсім DJ Shadow ("Ласкаві руки") і більше нагадує фаната російського репера РЖБ, от тільки де тоді тут звукові меми з фільмів За двома зайцями (1961), Фараони (1964), Пропала грамота (1972) чи Вавилон XX (1979)? 

Поміж одноманітної халтури з натяком на щось більш-менш доцільне ("Сумна радість", "Як все сказати") можна виокремити у щось найкраще на диску лише зажованого у касеті Назарія Яремчука ("Пора чарівна"). А ось інше пришестя Яремчука з альбому "Незрівнянний світ краси" (1980) у треці "Так треба" псує своїм нудотним кривлянням (могла вже справді дати Fuckasutra для веселого ефекту) така собі рнб-співачка з Одеси Kiana Nastya, яка ще зовсім нещодавно голосно заявляла про благословенну космполітичку своєї російської мови.

Подібній профанації чогось доброго нині не варто дивуватися. Якщо Джамала не знає, що таке соул, фанк чи диско, то що вже писати про якогось одеського псевдо-бітмейкера. Він ж не шотландець Mylo, щоб зробити бомбезний "Drop the Pressure" (на альбомі 2004 року "Destroy Rock & Roll") з хіта 1984 року Miami Sound Machine's "Dr. Beat".

І не геніальний Tom Moulton, щоб на альбомі "Philadelphia International Classics: The Tom Moulton Remixes" (2012) зробити безсмертну класику The O'Jays, Harold Melvin & The Blue Notes, MFSB, Teddy Pendergrass та Archie Bell & The Drells відразу вічною назавжди. Розтягнути у безмежжя кайф 10 хвилин чистої радості соулу, диску та фанку.

Alikganjy, звісно, що не міксер, він лише семплер, але хай скаже це маленьким нью-йоркцям Ghost Funk Orchestra з альбомами "An Ode to Escapism" (2020) чи "Night Walker Death Waltz" (2022).

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.